65 років тому, 28 жовтня 1944 року, визволяючи рідну землю від німецько-фашистських загарбників, війська Радянської Армії вийшли на державний кордон України.
Українською землею двічі прокотився руйнівний воєнний вал, не обминувши жодного, навіть найменшого населеного пункту. Оборонні та наступальні бої, які точилися на її території, стали важливою складовою небаченої битви на просторах від Баренцового до Чорного морів. Фашистська Німеччина велику увагу приділяла окупації України. Багата природними ресурсами, продовольством, а, особливо, працьовитим народом, Україна була ласим шматком для загарбників. Важким був 1941-й рік, Україна приймала підступний удар ворога. Героїчно оборонялися прикордонники. Утримували рубежі оборони 2-3 дні, хоча гітлерівці планували захопити ці пункти за 15-30 хвилин бою.
У перші дні війни 23-29 липня радянські механізовані війська завдавали контрудару в районі Дубна, Луцька, Бродів, Рівного. У результаті наступ полчищ на Київ було затримано. Яскраві сторінки в літопис бойової слави вписали захисники Києва, Одеси, Севастополя. У Голосієвому під Києвом пролунав перший залп реактивної артилерії – легендарних “Катюш”, який викликав цілковиту паніку в стані ворога.
За чотири місяці було розгромлене все південне крило Східного фронту фашистів. Війська просунулися на 250-450 км довжиною фронту до 1300-1400 км. Форсували дві могутні ріки – Буг і Дністер і перенесли бойові дії за кордон.
Карпатсько-Дуклінською та Карпатсько-Ужгородською операціями 28 жовтня звільнено всі західні області. Визволення України тривало майже два роки. Під час Великої Вітчизняної війни більше половини фронтів були очолені маршалами та генералами-українцями, серед них були і командуючі: І.Апанасенко, М.Кирпонос, С.Тимошенко, А.Єрьоменко, І.Черняховський, Р.Малиновський, Ф.Костенко, М.Ватутін.
Близько 2,5 мільйона воїнів-українців нагороджені орденами та медалями, понад 2 тисячі удостоєні звання Героя Радянського Союзу, з них тричі це звання отримав І.Кожедуб.
Зі ста п’ятнадцяти двічі Героїв Радянського Союзу – 32 українці.
Повних “Кавалерів ордена Слави” – два українці – І.Драченко, Т.Дубинда. У кожної держави, кожного народу є події і дати, які складають основу, опорні точки їхньої історії, історичної пам’яті і національної гордості. Для нас, прийдешніх поколінь, такою знаковою віхою був і вічно буде День Визволення України.
Цього святкового дня ми знову згадуємо усіх тих, хто весною 45-го ціною небачених жертв виборов перемогу над фашистами. Одні з них полягли у боях воєнного лихоліття, інші – відійшли у вічність у тяжкі повоєнні роки, але наша пам’ять про них нетлінна. Нинішньої весни дочекалась лише частина фронтової гвардії, яка і донині служить взірцем любові до рідного краю.
9 травня не тільки День перемоги у Другій світовій війні, цей день символізує і початок епохи індустріалізації Прибузького краю. Адже саме після війни зависочили копри новозбудованих вугільних шахт, для шахтарів звелися нові міста. Відбудовували наш край Ви – колишні воїни, які працювали, як і воювали – чесно, самовіддано, мужньо. Без Вас, без Вашого гарту не міг би постати Львівсько-Волинський вугільний басейн.
Сьогодні, як і далекого переможного 9 травня 1945 року, зазеленіли каштани, зацвіли сади. У ветеранів на скронях сивина, але й нині Ваші серця молоді, а воля до життя – незламна.
Щиро бажаю Вам, Вашим родинам і всім краянам непорушного миру і міцного здоров‘я, щастя і злагоди у родинах. Безмежна наша вдячність тим, кому ми зобов’язані найціннішим – свободою і життям.
Хай завжди над нами буде мирне небо, а пам’ять про велику Перемогу ніколи не згасне у наших серцях.