Анатолій Андрійович АКІМОВ
Цьогоріч 17 квітня відзначає ювілей видатний Гірник, відома у шахтарському Червонограді людина, Герой Соціалістичної праці Анатолій Андрійович Акімов.
Його життєвий шлях – історія людини, що створила себе сама.
Народився Анатолій Акімов у 1930 році на Далекому Сході у м.Хабаровську. Його дитинство припало на тяжкі воєнні роки, а вже у вісімнадцять років він вперше спробував смак вугілля на шахті в Караганді.
Сам Анатолій Андрійович про мету свого життя розповідає так: «Я у юності прочитав сказ Бажова «Хозяйка мідної гори» і пішов у життя шукати свій «камінь щастя».
У 20 років його призвали на службу в армію. Місце проходження служби неабияке – Тихоокеанський військовий флот, де Анатолій дослужився до старшини і став чемпіоном з боксу у середній вазі серед моряків своєї флотилії.
Після армії Акімов влаштувався забійником на донецьку шахту, де невдовзі став бригадиром кращої бригади. Наприкінці 50-х його разом з колективом – а це близько сотні шахтарів – тодішній міністр-вугільник Олександр Федорович Засядько особисто направляє на розбудову Львівсько-Волинського вугільного басейну. Пропрацював там близько двох років. А потім неспокійна доля знову закинула на Донбасс, де у Замковці, працюючи на шахті, зустрів і одружися з дівчиною Зоєю. Народився син Олег.
А у квітні 1981-го Анатолій Акімов повернувся в Червоноград вже назавжди. Працював на шахті №4 «Великомостівська» (зараз – «Відродження»), знову бригадиром. Сувора дисципліна, нестандартний графік роботи та внесення покращень у гірничу техніку дозволили по праву казати, що його бригада – найкраща.
У шістдесят шостому році разом із начальником своєї видобувної дільниці Борисом Гофштейном і кількома робітниками Акімов Переходить на шахту №8 «Великомостівську», яка стала місцем його найвищих здобутків і яку невдовзі прославив світовим рекордом продуктивності праці.
У серпні 1968 року бригада досягла вагомого трудового успіху: місячне навантаження на комплекс піднялося до 33,4 тис. тонн, продуктивність праці – 61,4 тонни вугілля на вихід робочого очисного забою.
Тоді ж «акимівці» звернулися до всіх бригад Львівсько-Волинського вугільного басейну, які освоювали механізовані комплекси, із закликом довести навантаження на лаву до 1000 і більше тонн вугілля на добу. Свій заклик вони підтвердили трудовими успіхами. Вже в березні 1969 року навантаження на комплекс досягло 37,7 тис. тонн, а продуктивність праці перевищила попередній рекорд і склала 71,9 тонни вугілля на вихід.
У січні 1970 року продуктивність праці в бригаді знову збільшилася до 84,1 тонни на вихід, а через два роки – у січні 1972-го – цей показник піднявся до 87,1 тонни.
«Ніколи не зупинятися на досягнутому, йти завжди вперед, до нових перемог у праці», – ось девіз бригади А. А. Акімова. І це не тільки слова. Досягнувши тисячного навантаження на очисний забій, бригада вирішила перекрити свої ж здобутки і вийти на двохтисячний рубіж. Для цього необхідно було знайти нові резерви і можливості збільшення видобутку вугілля та різкого підвищення продуктивності праці. Одним із таких резервів був перехід на початку 1971 року на безнішну виїмку вугілля з використанням двох комбайнів 2К-52.
При роботі двох комбайнів вугілля в лаві виймається за челноковій схемою: основним комбайном від конвеєрного штреку, а допоміжним (верхнім) – від вхідного штреку на довжину 20-25 метрів. Пріводні голівки забійного конвеєра виносяться на штреки. Після знімання кожної полоси вугілля конвеєр пересувається по всій довжині лави. А вугілля, що залишилося на грунті після проходу комбайна, зачищається вантажними лемішками.
Ім’я «Акімов» стало брендом. Акімов – це дисципліна, видобуток і гроші. У його бригаді витримували лише найпрацьовитіші та най впертіші, готові рубати вугілля до темряви в очах.Дисципліна у лаві – якнайжорсткіша. Усі знають сввою операцію досконало. Ні секунди простою. Ані зайвого слова. Бути «акімовцем» – це престижно. А сам бригадир дбав про свою команду , вважав: працюєш добре – і відпочиваєш добре. Організовував дозвілля з розмахом – якщо театр, то Львівська опера, якщо озера – то мальовничі Шацькі та обов’язково з родинами.
Слава бригадира гриміла. І багатомільйонна країна, для якої він здобував рекордну кількість «солнце-каменю», достойно оцінила його заслуги. У нього – колекція усіх можливих для робітника нагород: Грамота Президії Верховної Ради УРСР, медаль “За трудову відзнаку”, почесне звання “Заслужений шахтар України”, Почесний шахтар СРСР, Орден Леніна, Герой соціалістичної праці з присудженням другого ордена Леніна, Орден “Жовтневої революції”, 3 золоті медалі ВДНХ СРСР, 1 срібна та 1 бронзова, кавалер знаків «Шахтарська слава» та «Шахтарська доблесть».
1972 рік. З 21 вересня по 24 жовтня, за 31 робочий день бригада тоді вже Героя Соцпраці А.А,Акімова видала на-гора 67 тисяч тонн вугілля при середньодобовому навантаженні на лаву 2160 тонн. Продуктивність праці робітника – 120,5 тонн на вихід, місячна продуктивність робочого – 2860 тонн твердого палива.
Це – світовий рекорд на малих пластах! Достойний підсумок титанічної праці: кожен робітник бригади щоденно видає по два 60-тонних вагона вугілля, а за місяць – ешелон палива з 50-ти вагонів!
«Більше вугілля – меншим складом» – один із девізів бригади. Добовий режим роботи – три видобувні зміни по сім годин і одна ремонтна – три години. Тижневий режим: 5 плюс 1 плюс 1, тобто з одним загальним вихідним днем, а другий вихідний день надається за ковзаючого графіком. Бригада складається з чотирьох ланок – три ланки по шість чоловік. Працює в видобувних змінах і одна ланка з трьох осіб – в ремонтній зміні. Машіністи комбайнів здшйснюють виїмку вугілля, два машиніста кріплення – кріплять пару лави з бортовим і конвеєрним штреками й готують привідні голівки конвейєра до пересуванні, два машиніста кріплення пересувають секції креплення і зачищають «вікна» між секціями. Ремонтне ланка здійснює профілактичний огляд і поточний ремонт комбайнів, конвеєра лави та секцій кріплення.
Основою успіху бригади люди – висококваліфіковані кадри.
У це важко повірити, але за всі роки роботи на шахті № 8 у бригаді Акімова не було допущено жодного смертельного випадку.
Але, на жаль, важка травма була. У бригадира. Лава. Комплекс КМ-87. Не догледіли – пересипали, обрушилася крівля зверху і знизу. Запечатав лаву. Лише кілька секцій втрималися і в тому кам’яному мішку відсидів Акімов майже зміну, поки визволяли його. Чекав спокійно, поки виручать. Страху не було. Але висновок зробив назавжди: в шахті пильності не втрачати не можна!
Його учнями себе вважають багато гірничих інженерів. «Акімовську» школу пройшли і чотири керівники вугільних шахт Галичини: «Великомостівської» – Юрій Кунта, «Лісової» – Володимир Локшин, «Зарічної» – Анатолій Титюк і «Червоноградської» – Анатолій Митрофанов. Генеральний директор ДП “Львіввугілля” Володимир Гарбузюк відзначає величезний внесок Анатолія Акімова у розвиток копалень Львівсько-Волинського вугільного басейну. Син – Олег Акімов – також став гірничим інженером і зараз – технічний директор ДП “Львіввугілля”.
Особистості такого масштабу – рідкість у всі часи. Досвід Акімова-шахтаря не раз ставав у нагоді. Свою посаду бригадира видобувної дільниці шахти №8 «Великомостівська» він полишив лише у 1989 році за станом здоров’я. Стати великим начальником не прагнув,хоча здобув вищу освіту і йому не раз пропонували директорське крісло. Вважав, що його найвище звання – Бригадир – достойне і достатнє. Останній раз він спускався у вибій у 2001 році на шахті «Степова» за проханням генерального директора, щоб допомогти вирішити складні проблеми у лаві. Зараз сивочолий Герой – на заслуженому відпочинку, але все вболіває за вугільну галузь, цікавиться, як живуть вугільні копальні. Адже так хочеться знову пишатися тим, що ти – Шахтар…
Анатолій Андрійович АКІМОВ
Народився в місті Хабаровськ 17 квітня 1930 року в сім’ї інтелігентів.
1945 – трудову біографію розпочав після навчання у ФЗН на вольфрамово- молібденовому руднику Бурят-Монголії.
1947 – скерований на роботу у м.Караганда забійником,
1950 – служба в армії (Тихоокеанський флот).
1953 – За призовом Мінвуглепрому СРСР поїхав на роботу у Донбасс, м.Рутченковка, шахта №30 «Рутченковська».
1956 – за наказом Міністра вугільної промисловості УРСР О.Ф.Засядька направлений, як представник кращої молодіжної бригади на підняття Львівсько-Волинського басейну.
1957 – переведений на шахту № 2 “Великомостівська” – де бригада під його керівництвом видала перші тонни галицького вугілля. Пізніше разом із своєю бригадою переводився працювати на шахту № 4 “Великомостівська”.
1966-1989 – прийшов працювати на шахту № 8 “Великомостівська”, де працював 23 роки до виходу на пенсію.
У 1972 році встановила світовий рекорд на малих пластах бригада тоді вже Героя Соцпраці А.А,Акімова! З 21 вересня по 24 жовтня, за 31 робочий день видобувна бригада видала на-гора 67 тисяч тонн вугілля при середньодобовому навантаженні на лаву 2160 тонн. Продуктивність праці робітника – 120,5 тонн на вихід, місячна продуктивність робочого – 2860 тонн твердого палива.
Слава бригадира гриміла. І багатомільйонна країна, для якої він здобував рекордну кількість «солнце-каменю», достойно оцінила його заслуги. У нього – колекція усіх можливих для робітника нагород: Грамота Президії Верховної Ради УРСР, медаль “За трудову відзнаку”, почесне звання “Заслужений шахтар України”, Почесний шахтар СРСР, Орден Леніна, Герой соціалістичної праці (1971) з присудженням другого ордена Леніна, Орден “Жовтневої революції”, 3 золоті медалі ВДНГ СРСР, 1 срібна та 1 бронзова медалі, кавалер знаків «Шахтарська слава» та «Шахтарська доблесть».
Обирався депутатом Верховної Ради УРСР.
Був членом ЦК Профспілок вугільників СРСР.