У листопаді 2013 року шахта “Лісова” відзначатиме 50-річчя з дня заснування підприємства. Сергій Заворотній – ровесник шахти, а три покоління його родини віддали цьому вугільному підприємству понад 100 років наполегливої праці.
Батько Сергія Віктор Олексійович Заворотній народився у 1933 році в м. Бійськ Алтайського краю в родині етнічних українців родом з Полтавщини, які наприкінці 40-х рр. ХХ ст. повернулись на Україну та оселились поблизу Білої Церкви. Юнак закінчив Київське ремісницьке училище і пішов в армію. Служити довелося на Донбасі, в м. Новошахтинськ. Після демобілізації Віктор Олексійович там і залишився, працював у геологорозвідці, на кількох шахтах. Саме на шахті познайомився з Вірою Трохимівною, закохався та одружився. У 1962 році молода сім’я Заворотніх приїхала на Львівщину, де саме у розпалі було будівництво шахти №6 “Великомостівська”. Віра Трохимівна відразу ж влаштувалась у шахтобудівельний трест. З Донбасу Заворотній-старший приїхав вже маючи профзахворювання – силікоз, тому знайти роботу у забоях галицьких шахт було важко.
- Віра відразу знайшла роботу на будівництві шахти,- згадує Віктор Олексійович, – а згодом і пропрацювала на шостій “Великомостівській” машиністом скреперної лебідки 30 років. Я ж лише у 1966 році зміг влаштуватися роздавальником вибухових матеріалів, а згодом став майстром-підривником. Народилися діти – у 1963-му Сергій, через 11 років Олена. Наша сім’я спочатку отримала двокімнатну квартиру в Соснівці. З шахти звільнився у 1995. І досі щодня на роботі – працюю електриком у гуртожитку збагачувальної фабрики.
- Коли я закінчив у 80-му році школу, відразу ж став працювати учнем токаря на шостій шахті, – розповідає Сергій Заворотній. – А як тільки минуло вісімнадцять, спустився у забій. Поставив собі за мету стати комбайнером, заробляти пристойні гроші. На свою першу зарплату купив мотоцикл. Я серйозно займався мотокросом, їздив на обласні змагання. Моя сестра Олена та швагро Едуард теж захоплювалися їздою на “залізних конях”. Олена, до речі, 11 років пропрацювала на шостій шахті в будцеху та на техкомплексі, а нині – машиніст насосних установок на збагачувальній фабриці ПАТ “Львівська вугільна компанія”. Її сини Юрій та Едуард теж займаються мотоспортом. Едуард Петров – дворазовий чемпіон України серед юніорів.
- Учень ГОЗа, служба в армії, ГОЗ, комбайнер, помічник начальника дільниці ВіТБ, помічник начальника дільниці шахтного транспорту – такі записи у моїй трудовій книжці того часу, – продовжує Сергій Заворотній. – Розпочинав у бригаді Героя Соцпраці Володимира Грибуна на четвертій видобувній дільниці, потім на зміну йому прийшов Михайло Владика. Серед перших наставників згадую ГОЗа Володимира Шерстобітова, ланкового Геннадія Шакова. Згодом перейшов на шосту дільницю, де начальником був Равіль Гафіулін. У 1985-му за скеруванням шахти вступив у московський вуз на заочне відділення і у 1991-му став дипломованим гірничим інженером. 80-ті роки були непростими для шостої “Великомостівської”. Надмірне обводнення ускладнювало ведення гірничих робіт. З часом невиконання плану стало звичним. Страйком на шахті утворився, коли гірникам не дали мила у баню. Звичайно, було багато інших причин, але чомусь запам’яталося саме це. Страйки, мітинги, гриміли касками на площі…
У 1994-му Сергій Заворотній звільнився з шахти. Плану не виконували, зарплата була до смішного маленька, а надія отримати житло стала примарною. Молода сім’я з двома дітьми змушена була винаймати квартири.
- Я з 1992 року і досі перший на шахті у черзі на отримання житла, – іронічно усміхається Сергій Вікторович.-А тоді звільнився і, як і тисячі наших гірників, поїхав заробляти на московські будови. Заробив таки на квартиру.
На шосту “Великомостівську”, що вже стала “Лісовою”, Сергій Заворотній повернувся у 2005-му гірничим майстром вуглевидобувної дільниці. Згодом полишив шахту. Здавалося, шахтарські будні залишилися назавжди у минулому. Та не так сталося, як гадалося. З 2010 року і по сьогодні Сергій Заворотній очолює відділ маркетингу, збуту та матеріально-технічного постачання шахти “Лісова”. Його дружина Любов Гнатівна працює на “Лісовій” з 1987 року, спочатку майстром техкомплексу, потім майстром відділу технічного контролю, який нині очолює. Дочка Юлія – медсестра у шахтному медпункті вже 11 років. Син Євген працює програмістом у Львові.
- У нас звичайна родина – усі працюємо тільки на одній шахті,- підсумував Сергій Вікторович.
На фото: Віра Трохимівна Заворотня (друга зліва)
на будівництві шахти № 6 “Великомостівська”, 60 рр. ХХ ст.;
Фото з архіву сім’ї Заворотніх