У листопаді нинішнього року шахта “Лісова” – уже шосте гірниче підприємство ДП “Львіввугілля” – відзначатиме 50-річчя з часу введення в експлуатацію. Після 70-х років минулого століття – “золотого” періоду шостої “ВМ”, коли було досягнуто мільйонного видобутку чорного золота в рік – почався поступовий спад виробництва. Через складні гірничо-геологічні умови зменшився вуглевидобуток, все важче давався кожен метр проходки… У такий непростий момент підприємство очолив Ігор Дзік. Протягом останніх років вдалося переламати критичну ситуацію, а цьогоріч “Лісова” вперше вийшла на виконання планових показників. Про економічну ситуацію на підприємстві, підготовку до ювілею розмовляємо з директором шахти Ігорем ДЗІКОМ.
- Ігоре Григоровичу, ви прийшли директором на “Лісову” у найкритичніший період. Завдяки чому вдалося поправити ситуацію?
- Чи це був найкритичніший період – не знаю. Я очолив підприємство у 2005-му – перед тим шахта 18-ти років підряд не виконувала план. Досвід керівної роботи вже мав – працював директором третьої, технічним директором в ДП “Львіввугілля”. Трошки дивувало те, що шахта перебувала в такому незвичному для мене стані: лав не було, але найгірше – що не було людей, в основному – інженерно-технічних працівників.
- …І з чого ви починали?
- З того, що навели елементарний порядок, в першу чергу – в лазні – зробили там ремонт, опалення, регулярну подачу теплої води. Потім взялися за кадри – зі свого робітничого середовища вибирали спеціалістів на інженерно-технічні посади. Ставку робили на молодь. Наприклад, не було на підприємстві жодного механіка. Володимир Смага працював тоді начальником зміни. Він мав технічну освіту, і я його попросив: допоможи зиму перезимувати, щоб шахта в нормальному режимі працювала, а там, як захочеш, повернешся на посаду начальника зміни. Але він, що називається, прижився і зараз – чудовий механік, тримає в належному стані усю механічну дільницю.
- Чи це не ризиковано було?
- Та просто не було варіантів. У нас взагалі молодий колектив. Середній вік працівників на шахті – 33-34 роки. Коли проводжу апартну нараду – бачу всі молоді обличчя. Це і головний механік Ігор Підлипний, його кілька разів призначали, пробував себе на цій посаді, набував досвіду і зараз до нього жодних претензій нема. І головний енергетик Віктор Пахолок – теж молодого віку спеціаліст. Начальники дільниць – це вже досвідчені фахівці, той же ж Степан Грицак надзвичайно сумлінно ставиться до роботи, вміє організувати колектив на виконання виробничих завдань. Ми відпрацьовуємо лави доволі непрості, але з поставленими перед нами завданнями справляємося.
- Тобто, колектив вам вдалося згуртувати?
- Так. І що мені (і, думаю, всім) подобається: у нас нема крику, виробничі наради проходять швидко, толерантно, усі поважають і розуміють один одного.
- Ігоре Григоровичу, шахта упродовж 18-ти років не виконувала плану. Коли вдалося вийти на більш-менш рівні показники?
- Буквально наступного, 2006-го року ми план виконали. У 2007-му не вдалося, але в наступні два роки – у 2008-му і 2009-му – вже знову виконали. І в подальшому намагалися втримуватися на рівні планових показників. Зараз трошки маємо мінус, але це, в принципі, не від нас залежить. Ми мали призупинку виробництва через переповнені паливом склади, це, як знаєте, проблема всх вугільних підприємств Західного регіону. Та й зараз маємо на складі 35 тисяч тонн вугілля. При нашому плану 18 тисяч тонн в місяць, то, рахуйте, два місячних видобутки у нас лежить на складі. Шахта – це таке підприємство, яке повинно працювати безперебійно на кінцевий результат – вугілля повинно постійно відвантажуватися у вагони. Якщо виникає якийсь збій – для того створений аварійний склад, але він не повин бути заповнений в таких обємах. Коли на складі лежить двомісячний видобуток нереалізованого вугілля – підприємство недорахувалося близько 30 мільйонів гривень. А звідси – цілий ряд проблем: ми не можемо своєчасно проводити необхідні ремонти, вирішувати соціальні питання, не можемо працювати на перспективу, оскільки обмежені в ресурсах. Правда, що зарплата виплачується регулярно за рахунок державної фінансової підтримки, але все решта вирішується дуже важко.
- Скільки працівників нараховує колектив шахти?
- Тисячу двісті осіб – це працівники шахти і обєктів соціальної сфери – садочка, їдальні, гуртожитка.
- А працюєте скількома лавами?
- Сьогодні у нас є дві лави – 171 і 129, так званих ціликових по Сокалю, у дуже важких умовах. Ми так їх ведемо, щоб одна була більше завантажена, інша – менше, в залежності, в яких умовах яка лава працює. 171-ша зараз призупинена, бо потрібно кожну зміну нарощувати секції, а з ними зараз проблема, нема де дістати. Тому мусимо швидко відпрацьовувати 129-ту лаву, щоб її резерв використати у 171-ій.
- Вугілля якої у вас зольності?
- На сьогодні у нас вугілля – найкраще в об`єднанні. Наскількі знаю, були домовленості на найвищому рівні про його відвантаження до 25 відсотків напряму на енергетику, в принципі, ми готові до вирішення таких завдань. Та поки що таких квот нема. На збагачувальну фабрику відвантажуємо вугілля з золою 30-33 відсотки, хоча планові показники у нас 35,8%.
- Чи розглядаєте такий варіант, щоб “Лісова” працювала як відокремлений підрозділ, а не в системі ДП “Львіввугілля”?
- В принципі, йти цим шляхом ми пробували багато років тому. Для того, щоб втілити цю ідею в життя, на шахті потрібно підготувати очисний фронт – а це як мінімум років три. В останні роки ми відпрацьовуємо тільки низькозольні лави, хоча вони надзвичайно важкі в плані гірничо-геологічних умов, щоб мати вугілля найкращої якості з мінімальними затратами. Але якщо сьогодні говорити про відокремлення від ДП – маємо приклад шахти “Надія”, який свідчить, що на даному етапі це нереально. Дев`ятій шахті сьогодні надзвичайно важко виживати, на перше місце знову ж таки виходить проблема збуту. Бо це питання сьогодні вирішується на найвищих рівнях. Бо якщо нема гарантованого збуту – підприємство заходить в тупик.
- А який вихід із ситуації, що склалася зараз в Україні із збутом вугілля?
- Можна опиратися тільки на офіційні заяви, які дають наші керівники. Вугільній галузі понад триста років і завжди був дефіцит палива, а сьогодні в Україні його профіцит. Пояснюють це по-різному. Наше вугілля іде тільки на виробництво електроенергії, споживання якої в останні роки зменшилося. Енергетичні підприємства в Україні зараз в приватних руках. Що б хто не говорив, але в приватника ефективність виробництва вища, бо там все-таки жорсткіший контроль, оперативніше вирішуються питання матеріально-технічного постачання тощо. Плюс до всього – зменшення в Україні промислового виробництва. Читаємо повідомлення, що електростанції будуть переводити на водяно-вугільну суміш, але кожне перепрофілювання потребує часу. Хоча всі декларують, що видобуток вугілля в Україні повинен і буде збільшуватися. Ми теж в березні готували програму розвитку шахти. Якщо в нас план зараз 280 тисяч тонн вугілля в рік, то ми через три роки планували вийти на 600 тисяч тонн, поступово нарощуючи вуглевидобуток. І ми готові до цього завдання. Але за кілька місяців ситуація кардинально змінилася, і ми вже про це мова наразі не йде.
- Шахта які запаси має вугілля?
- Якщо говорити про промислові запаси – то це 9,8 мільйона тонн. Навіть при максимальній потужності вуглевидобутку – 600 тисяч тонн в рік – це 25 років роботи. При річному навантаженні 300 тисяч тонн -це 30 років роботи. Але слід сказати, що залишилося в нас вугілля гіршої якості, а все найкраще паливо давно забрано. Тому ми стогодні нарізаємо целікові лави по низькозольному пласту, щоб знизити собівартість видобутого вугілля і втриматися на плаву.
- Чи є “Лісова” в переліку львівських вугільних підприємств, які найближчим часом підуть на закриття?
- Усі вугільні підприємства львівщини рано чи пізно будуть закриті. Ми відпрацьовуємо ті запаси, які можна відпрацювати, і шахта однозначно буде закрита. Конкурувати, без фінансової допомоги держави, ми ні з ким не зможемо, бо в нас нема ні таких запасів, ні ресурсів, щоб до тих запасів добратися. Бо 9 мільйонів тонн – це, по суті, мізер, враховуючи, що 5 мільйонів – це запаси з потужністю пласта 60 сантиметрів… Але в нас ще є 2 мільйона тонн по Сокалю, плюс целіки, то шахта , як мінімум, може працювати десять років.
- Щоби шахта працювала ритмічно, які складові необхідні для цього?
- Навіть важко перерахувати. Щоби працювала лава – потрібен ліс кожен день, а ще – мастильні матеріали, метал, електроди, кисень, пропан, підшипники, оновлене обладнання, ланцюги, риштаки, вибухівка… Щоб підтримувати підприємство на плаву, якщо вже воно стало на ноги – то в місяць потрібно 250-300 тисяч гривень, а якщо його треба “Розкручувати” – то рахунок вже іде на мільйони. Ось, наприклад, нам в цьому році потрібно запустити 525 лаву. Спочатку це було заплановане на липень, але оскільки нема відвантаження вугілля – перенесли запуск на середину вересня. Нам для цього потрібно майже 22 мільйони гривень. Я якщо ще потрібно купувати нові комплекси, нові комбайни – рахунок іде на сотні мільйонів.
- А у вас є необхідність в придбанні нового обладнання?
- Звичайно. Наш комплекс КМ-87 працює з 2004 року, прохідницькі комбайни – з 1998-го, з 2000-го року. Ми не можемо дозволити собі такої розкоші, як нове обладнання. Щороку ми здаємо в міністерство свої бізнес-плани, програми, де закладаємо ресурси, які нам потрібні, але в кінцевому результаті заявленого обладнання не отримуємо. Тому сьогодні мусимо берегти все, що маємо.
Але шахта працює і сьогодні 1200 осіб мають роботу і заробітну плату, приміром, ГРОВи – понад 7 тисяч гривень, на сьогодні це пристойна зарплата. Головне – щоб наше вугілля було затребуване і мали де його реалізувати. Звичайно, є надії, що прийде інвестор, мова про це ведеться. Вугільна – це така галузь, де потрібно великі кошти вкласти відразу, це не кредити, які можна розтягнути в часі. В принципі, працювати ми зараз можемо, і перспектива вимальовується доволі непогана: у нас є готова оконтурена 525-та лава із запасами 280 тисяч тонн вугілля, в нас є пройдена штреками 173-я лава – там 160 тисяч тонн запасів, ми сьогодні йдемо 176-ту лаву… Тільки оснащення нема. На північному крилі шахти в нас довгий конвейєрний ланцюг, але він служитиме для всіх лав.
Розмову вела Світлана ТВЕРІТНЄВА.