Історія будь-якого континенту чи держави, міста чи села, великого бізнесу чи малого підприємства – це, перш за все, історія життя людей, які чогось хотіли і щось творили. А історія пов’язана з людьми завжди містить багато таємниць, змагань і прагнень, перемог і падінь. Історія шахти «Степова» – не виключення.
Передісторія початку будівництва копальні, є не такою простою, як може видатися на перший погляд.
Львівщина завжди славилась своїми лісистими рівнинами, родючими ґрунтами та покладами вугілля. Ці географічні умови лише сприяли інтенсивному будівництву шахт, особливо у 50-60-ті роки у Львівсько-Волинському вугільному басейні.
Сьогодні більшість шахтарів на питання про те, коли вперше на сучасній території шахти були виявленні поклади чорного вугілля, відповідають, що це було у 1953 році, і мало кому відомо – перші, відомі нам, геологічні дослідження відбулися тут ще у тридцятих роках минулого століття. Сьогодні запаси корисних копалин належать до Північної економічної зони Львівської області.
Дорога, що веде на підприємство – це сполучення між Червоноградом та Белзом. Обабіч дороги щодня нас зустрічає дуб-ветеран, який живе тут вже більше як століття і видається за мовчазного сторожа чорного золота. Він все бачив і все знає, тільки розповісти нічого не може, але як би міг, то розповів нам би багато такого, що вже поховали роки.
Розповів би, як сюди вперше прийшли геологи, як у селі Глухів, що поблизу, виросли перші хати, як у роки Другої світової війни землю тут тромбували військові солдатські чоботи та гусениці танків загони, а ще раніше почали зводити бетонні мости через річку Солокію, що служать і сьогодні.
Необхідність будівництва шахти обумовлювалась сама собою: основні споживачі – великі енергетичні комплекси Бурштинська і Добротвірська електростанції, промислові котельні та інші енергетичні установи, які потребували стабільного вугільного забезпечення.
Варіантів проектів будівництва шахти було два: за першим варіантом – необхідно було побудувати і здати в експлуатацію тільки центральний блок шахти з плановою потужністю 1,5 млн. тонн вугілля в рік, кошторисною вартістю будівництва 47568,6 тисяч радянських «рублів»; за другим – будівництво шахти передбачалось з проектною потужністю 2,1 млн. тонн в рік і з кошторисною вартістю будівництва 65221,9 тисяч радянських «рублів», де одночасно вводяться в експлуатацію центральний і північний блок.
Якщо поглянути на генеральний план шахти, то там, де сьогодні автостоянка, був дзот – оборонна споруда, а там, де є резервуари з водою, у воєнний час стояв один з прикордонних загонів. Будівництво копальні розпочалося аж через двадцять років після завершення війни.
Тоді у 1966 році, коли в Червонограді був створений ТРЕСТ «Будмонтаж», почали закладати фундамент майбутньої «Степової». Але на заваді став той самий дзот, який не так просто можна було знешкодити. Коли за вирішення цього питання взялося Міністерство промислового будівництва, то виявилось, що за дозволом для знешкодження цієї споруди повинні поклопотатися з Міністерства оборони СРСР.
Будівництво шахти було доручено вести двом шахтно-будівельним управлінням №2 і №4 ТРЕСТУ «Будмонтаж». У 1970 році після того, як здали в експлуатацію шахту №7 «Великомостівська», а в 1971 році Другу «Червоноградську» ШБУ 4 розформовують, і лише ШБУ 2 добудовує 10 «Великомостівську».
Колектив будівельників складався з близько семиста працівників, які працювали над будівництвом шахти. Переважна більшість робітників після завершення будівництва і введення в експлуатацію шахти залишились тут працювати й надалі.
Шахта від самого початку, за задумом, мала бути найпотужнішою у Львівсько-Волинському вугільному басейні. Проект шахти розробляв Київський інститут «УкрНДІпроект», а головним інженером проекту був Шпарковський Володимир Йосипович. В Радянському Союзі відомо лише дві шахти такого планування: одна в Казахстані, а друга на Львівщині – шахта «Степова» (№10 «Великомостівська»). Це були на той час шахти-гіганти, у нашому регіоні 10 «ВМ» називали ще вугільним флагманом.
Жителі села Глухів, що поруч підприємства, радо сприймали будівництво, адже це означало, що для них, в першу чергу, будуть виділені робочі місця. Тому на урочистому відкритті 30 грудня 1978 року було присутнє все село. З високопосадовців це дійство відвідав міністр промислового будування СРСР Пшеничний А. А.
45 років – такий строк служби передбачали шахті з промисловими запасами 60, 8 млн. тонн. На таку «джерельну базу» прийшов перший директор шахти Микола Якович Шипін. Формування робочого колективу та забезпечення кадрів відбувалось у декілька етапів. Будівельники перекваліфіковувались і залишались на проходці, працівники з інших шахт Львівсько-Волинського вугільного басейну переходили цілими дільницями разом з начальниками, були направленні досвідченні працівники з різних районів СРСР – Караганди, Кузбасу.
В січні 1979 року пішло на-гора перше вугілля нової шахти. Його видали дільниця №1 (начальник Кузнєцов, бригадир Шушкевич), дільниця №2 (начальник Деребас, бригадир Коцур), дільниця №3 (начальник Змій, бригадир Піскун). Середньодобовий видобуток в перший місяць роботи шахти склав 865 тонн. Першочергове завдання, яке стало перед колективом, — нарощувати вуглевидобуток. Але, як виявилося, геологічні і гідрогеологічні умови відпрацювання вугільних пластів значно складніші, ніж це було передбачено вихідними геологічними даними. Прорив води на північному блоці, в результаті якого була втрачена лава № 7, ускладнення гірничо-геологічних умов в лавах №№5 і 8 стали лейтмотивом для прийняття рішення про прискорену підготовку нових очисних вибоїв, поступову заміну комплексів КМК-97 на КМ-87, розвиток гірничих робіт по Сокальському пласту.
Статистика тих років свідчить, що керівництво шахти в особі директора Миколи Яковича Шипіна і головного інженера Анатолія Андрійовича Максименка зробили все для послідовного виконання цієї програми.
У березні стають до ладу дві нових лави №№2 і 3, з яких колектив дільниці № 4 (начальник Кравчук, бригадир Мазурець) видобуває 28 тис. тонн вугілля і стає першим вуглевидобувним колективом, що виконав місячний план на шахті.
В листопаді колектив дільниці № 3 (начальник Змій, бригадир Піскун) відновлює лаву № 7 на північному блоці, а в грудні доводить середньодобовий вуглевидобуток до 800 тонн. В кінці року відновлюється лава № 8 і вводиться в експлуатацію лава № 3 по Сокальському пласту. Одночасно тут інтенсивно ведуться роботи по підготовці очисних вибоїв. Перший рік своєї роботи шахта із значним недовиконанням плану вуглевидобутку, але з доброякісним очисним фронтом.
В 1980 році з місяця в місяць йде приріст вуглевидобутку – з 50 тис. тонн в січні до 82 тис. тонн в грудні. Вперше на новій шахті колектив дільниці № З запалює вогні новорічної ялинки з достроковим виконанням річного плану, забезпечивши середньодобовий видобуток 1109 томи.
На протязі року непогано працює колектив дільниці № 4 (начальник Сава, бригадир Токай), який в складних гірничо-геологічних умовах видобув понад 200 тис. тонн палива. Загальний видобуток по шахті проти рівня 1979 року подвоюється, в роботі задіяні два нових очисних вибої. За два роки пройдено біля 15 км підготовчих гірничих виробок. Найбільш вагомий вклад внесли прохідницькі бригади, очолювані С.Г. Гапоном, І.М. Клочинським, В.Т. Яцківим, П.А. Абдулаєвим, І.Д. Боднарчуком, Б.Т. Турком.
В 1981 році робота шахти набуває певної стабільності. Вперше виконується річний план вуглевидобутку. Загальний видобуток складає 1 млн.20 тис. тонн, з якого 525 тис. тонн на рахунку колективу дільниці № З, яку продовжує очолювати В.М.Змій (бригадир І.Т.Піскун).
В 1982 — 1983 рр. закінчується переоснащення очисних робіт. Шахта повністю переходить на комплекси КМ-87 і КМ—88, на Сокальському пласту ефективно використовується комплекс «Донбас». Обсяг проходження гірничих виробок зростає до 10—12 км на рік, в результаті чого отримується додаткова очисна лінія, на базі якої організуються ще дві видобувні дільниці. Середньодобовий видобуток досягає 3000 тонн.
Є всі потенційні можливості для його збільшення, але перешкодою стає висока аварійність на конвеєрному транспорті.
Березень 1985 року під керівництвом Анатолія Григоровича Заболотнього, на завжди залишиться особливим у історії шахти, адже саме тоді на-гора, вперше з часу експлуатації підприємства, було видано на-гора понад 100 тис. тонн вугілля. Декілька місяців і у серпні шахта почала виконувати річний план затверджений державою.
Темпи видобутку почали збільшуватися, план видобутку вугілля виконувався на 118% , а це 1381 тис. тонн в рік. Проте і це не вершина. В 1987 р. видобуток зростає до середньодобових 1423 тис. тонн, а в наступних 1988-1989 роках стабільно вугільники видобувають відповідно 1511 і 1509 тис. тонн чорного золота у рік.
Зірковий час для шахти продовжувався і тоді, коли видобувна дільниця №2 (начальник Поддуєв В.В, бригадир Турко С.І.) досягла рекордного навантаження – 1700 тонн на добу.
Особливо відзначились також колектив дільниці №7 (начальник Добрянський П.Д., бригадир Равлінко М.І.) та №6 (начальник дільниці Кулешов Ю.А., бригадир Семканіч В.С.), які щодобово забезпечували 1000 тонн видобутку.
Враховуючи, що шахта у ці роки стабільно виконувала планові показники і значно покращувалась економічна ситуація, було прийнято рішення для стабілізації кадрового потенціалу і покращення соціальних питань, почати будівництво житла для працівників шахти.
Так, з 1989 по 1994 рр., було господарським способом, збудовано 4 житлових будинки і один кооперативний, але через економічну кризу і інфляцію, яка охопила в середині 9-х років цілу країну, від подальшого будівництва житла довелось відмовитись.
Та з початком нового десятиліття прийшли і нові проблеми. Проблеми, перш за все в економіці. Після Радянського Союзу шахта перший час не відчула покращення чи погіршення, однак у 1996 році дається взнаки, насамперед, зношене обладнання, внаслідок чого вуглевидобуток знижується до 190 тис. тонн на рік. Лише у 1998 році прискорений спад виробництва вдається загальмувати. Допомогло у цьому Міністерство вугільної промисловості та холдингової компанії, а також заповзятість керівництва шахти, директором якої, на той час був Володимир Леонідович Гарбузюк.
У 2006 році відбувається наступна заміна директора – Ярослав Васильович Кіх стає на пост керівника підприємства. Висока дисципліна серед гірників, стабільність вуглевидобутку. І у вересні 2007 р., за підтримки ДП «Львіввугілля», в експлуатацію здаються дві нові лави: 115 та 116 пласту n7H «Сокальський» – шахта «Степова» реабілітується як виробничо, так і фінансово. 1700-2500 тонн вугілля на добу з зольністю не більше як 29,4 % – це досягнення копальні починаючи з того ж таки 2007-го.
Кожен працівник доклався до такого результату, та найбільше відзначився колектив видобувної дільниці №1, начальником якої був Петро Дмитрович Добрянський, Заслужений шахтар України, та дільниці №4, якою керував Ярослав Іванович Мелешко.
У 2008 році 30-річне підприємство, вже як зріле, робить саме собі подарунок – перевиконує план річного видобутку на 536,8 тис. тонн вугілля.
Високі результати роботи на шахті досягнуті завдяки добре організованому виробництву, наполегливій праці шахтарів, інженерно-технічних працівників та всіх інших служб.
За ініціативи та під керівництвом Ярослава Васильовича Кіха розпочалося оновлення головного корпусу шахти, реконструкція робочих бань, нарядних дільниць, допоміжних приміщень. Його вимогливість та наполегливість сприяють швидкому і якісному проведенню запланованих робіт. Величезна працездатність, бачення проблеми на державному рівні, новаторський підхід до вирішення організаційних і технічних питань передались керівникам усіх рівнів.
У 2008 р. на шахті «Степова» – надкатегорійній по газу метану, небезпечній за суфляр ними викидами та вибухам вугільного пилу вперше у ДП «Львіввугілля» впроваджують нову уніфіковану телекомунікаційну систему диспетчерського контролю і автоматизованого управління гірничими машинами та технологічними комплексами (УТАС).
Для підтримки досягнутих рівнів видобутку вугілля втілився проект: “Породний комплекс на вентиляційному стволі північного блоку” та розпочалось розкриття заскидової частини західного крила n7Н.
У жовтні 2011 року на посаду директора приходить Ярослав Теодозійович Шаварський.
Перша половина 2012 року видалась для шахти «Степова» напруженою. У кінці березня трапилася пожежа. У зв’язку з цим, згідно з «Програмою гірничих робіт» на 2012 рік планові показники видобутку вугілля за останні два місяці першого півріччя було зменшено на 21,5%. Весь колектив шахти наполегливо працював над усуненням наслідків цієї аварії. Через 38 днів після пожежі роботу у лаві №118 було відновлено.
У 2012 році шахта «Степова» зайняла перше місце з охорони праці та техніки безпеки та друге – по благоустрою території серед підприємств вугільної промисловості в Україні.
ВП «шахта «Степова» у 2013 році мала наповнені подіями будні, які однак стали визначальним для неї:
- Міністерство Вугільної промисловості та енергетики України, за участю провідних шахт України, провело конкурс наглядової агітації в адміністративно-побутових комбінатах, та підземних виробках структурних підрозділів, у якому “Степова” зайняла вже перше місце.
- Підприємство вже вдруге відвідав Перший заступник міністра енергетики та вугільної промисловості Ігор Попович.
- Збагачувальна установка. Установка по зниженню зольності видобутого вугілля методом вакуумно-пневматичної сепарації у висхідному потоці повітря. Яку шахта розробила власними силами.
- Анкерне кріплення – вид кріплення, який застосовують у всьому світі. Створений новий цех по виробництву залізобетонної затяжки та сітки для перекриття гірничих виробок
- Модернізація системи УТАС (система диспетчерського контролю та автоматизованого управління гірничими машинами і технологічними комплексами). Після введення цієї системи на шахті значно зріс рівень контролю виробничих процесів, який досяг 80% всього виробництва.
3750 м. – це цифра річного плану з проходження гірничих виробок на 2013 рік. Цей план вже 22 жовтня у четверту зміну, прохідницький колектив, який очолює Вадим Крась, святкував виробничу перемогу. Шахтарі пройшовши 3 км 750 м. розкривних і підготовчих виробок, достроково виконали план поточного року. За всі роки праці, коли вдалося достроково виконати план з проходки, такі показники продуктивної роботи наших гірників, востаннє були досягнуті ще у 1994 р.
Одне, що треба запам’ятати – підприємство без людини нічого варте. Всі успіхи і досягнення, які закарбувались на цих сторінках, є результатом невпинної праці сотень людей.