Штрихи до портрета Юрія КУНТИ, заступника директора з виробничих питань-перспективного розвитку ДП «Львіввугілля», заслуженого шахтаря України, повного кавалера знаків «Шахтарська слава» та «Шахтарська доблесть», який у лютому відзначає 55-річчя від дня народження.
Юрій Кунта гірник у другому поколінні. Його батько із Львівщини, а мати сумчанка, за комсомольськими путівками приїхали піднімати Донбас, тут зустрілись і одружилися. Після народження Юрія, молода сім’я поїхала освоювати Львівсько-Волинський вугільний басейн. Батько – Степан Григорович – 33 роки відпрацював грозом, в тому числі і на дев’ятій «Великомостівській» (нині «Надія»), в бригаді Героя Соцпраці Михайла Сапіна.
Тому його сину, Юрію, говорити про інший вибір, було б недоречно. Він свідомо обрав шахтарську дорогу. Дорогу надійну, по якій йде уже не один десяток років.
Як справжній шахтар, молодший Кунта почав утверджувати себе, спустившись у лаву шахти №9 “Великомостівська” одразу після закінчення школи. А потім була армія, навчання в Дніпропетровському гірничому інституті. Відтак назавжди поріднився з копрами. Сходинка за сходинкою, майже нічого не обминаючи на гірницькій дорозі, він торував шлях від майстра до директора декількох шахт. За цей час на копальнях Львівщини пройшов справжню академію гірничого мистецтва. Та сповна його талант як гірничого інженера розкрився на посадах начальника вуглевидобувної дільниці і головного інженера на шахті №8 “Великомостівська”, а нині “Візейська”. Тут він одержав інженерний вишкіл у відомих командирів гірничої справи Миколи Запорожця, Володимира Демидова, Миколи Рака… Юрій Степанович дотепер підтримує теплі стосунки з Героєм Соцпраці, знаним бригадиром Володимиром Мефодійовичем Грибуном, з яким свого часу працював і приятелював його батько Степан Григорович.
Одержані знання й набутий досвід уже пізніше знадобились, коли став директором шахти “Лісова”. Це було в найскладніший період як для підприємства, так і для всієї вугільної галузі. Але молодий керівник успішно витримав екзамен на професійність.
А після, з квітня 2003 по березень 2005 р.р., очолював найпотужнішу на Львівщині шахту “Степова”. Ті роки Юрій Степанович згадує з теплотою, охоче розповідає про шахтарів, здобутки і прорахунки, неспокійні трудові будні. І зараз, працюючи на посаді заступника директора з виробничих питань ДП “Львіввугілля”, не втрачає нагоди відвідати “Степову”, зустрітися з тими шахтарями, з якими пліч-о-пліч працював, тішиться їхніми здобутками. Це щасливі хвилини для людини, котра шанує копри і поважає мозолі на робітничих руках.
У трудовій біографії Юрія Кунти є факт, коли він полишав шахтарську працю: його було обрано міським головою Соснівки. Але постійно вабило в забій, де робота напруженіша, гарячіша…
Відтак нічого не міг подіяти з собою: знову пішов на шахту, цього разу на “Великомостівську”, до шахтарів. І вивів цю найстарішу в Прибужжі копальню в число передових в басейні, заклав фундамент для продовження її роботи.
Нині в Юрія Кунти не менш відповідальна посада в ДП “Львіввугілля”. Він належить до тих гірничих інженерів, які за словами генерального директора держпідприємства Петра Солонинки, активно проводять на шахтах Прибужжя сучасну вугільну політику, яка дозволила стабілізувати вуглевидобуток. У лютому Юрій Степанович відзначає 55 років від дня народження. Для кадрового шахтаря – це професійна зрілість і творчий розквіт. Попереду у нього ще буде чимало трудових здобутків і особистих радостей.
Володимир ЗІНЧЕНКО
Фото Тараса ТКАЧА