Розповідь про Павла Євтушка, який понад двадцять років поспіль очолює профспілкову організацію шахти «Червоноградська», і удостоєний почесного знака ФПУ «Профспілкова відзнака».
І хоча із Євтушком знайомий давно, однак вирішив провести таке собі міні-опитування.
- Який він ? – цікавився у багатьох. – Принциповий, чесний, порядний, – чув у відповідь.
- Може підставити плече, взяти на себе справу важчу, ніж інші, – додавали члени профкому.
- Уміє діяти послідовно, цілеспрямовано, результативно, – характеризували у Львівській територіальній організації Укрвуглепрофспілки.
- Щирий і безкорисливий, не цурається середовища, з якого вийшов, – казали хлопці-шахтарі.
Він же, Павло Євтушок, з їхніх, шахтарських рядів. Високий, спортивної статури, з лагідною посмішкою, що випромінює приязнь і добро. В рухах – жвавий, рішучий. На «Червоноградську» прийшов у 1981 році. Відтоді його всі життєві помисли, усі здобутки тісно пов’язані з цією копальнею. Він відразу став своїм в шахтарському колективі. Починав простим гірничим робітником на дільниці профілактичних робіт.
Тепер варто зробити невеличкий відступ. Павло Євтушок родом з містечка Березне, що на Рівненщині. Уже, будучи в десятому класі, виступав за дорослу збірну області з волейболу. Став кандидатом в майстри спорту, захоплювався шахами. Відтак здобув вищу фізкультурну освіту. Але доля так склалася, що пішов працювати на шахту. І не шкодує.
Євтушок впевнено входив в шахтарський колектив. Згодом відчув, щоб жити наповнено однієї роботи замало. Те помітили на підприємстві: спочатку обрали головою КФК, а в 1994 році – головою профкому.
Відтоді він на бистрині життя. До своїх профспілкових обов’язків ставиться професійно, відповідально.
- Інакше не може бути, – говорить Павло Трохимович, – адже йдеться про інтереси шахтарів, їх умови праці, заробітної плати, оздоровлення і відпочинок, проведення спортивних змагань, виконання колективного договору тощо.
Тому, він, як голова профкому, робить все, щоб менше було проблем. Найбільш гострі питання виносить на президію, пленуми, ставить перед народними депутатами, Міністерством… Радіє, коли є позитивні результати. Для нього немає великих чи малих справ. Всі важливі. І це принципово.
- У шахтарів є заповідь, – каже Євтушок, – ділись вогнем. Зміст її такий: якщо у сусіда в забої погасла лампа, ти ставиш йому ближче свою. Так, думаю, і ми, лідери шахтарських профспілок , повинні діяти.
А щоб діяти ефективно, за його словами, сучасний профспілковий лідер мусить знати засади економіки, щоб захищати своїх спілчан в ринкових умовах, бути знайомим з основами законодавства про працю, вміти спілкуватися з людьми, вважати інтереси тих, кого він представляє, вищими за свої.
У шахткомі людно. Павло Трохимович веде розмову із своїми активістами. Вони – Богдан Тимоць, Михайло Щурко, Володимир Нешпір, Віктор Садовський, Микола Канинець – його бойові помічники, і , як говорить Євтушок, його профспілкові руки, досвідчені фахівці, мудрі порадники.
Про що зараз він розмовляє з ними? Можливо, про нову редакцію колдоговору.
До речі, саме колдоговір є головним документом, що регулює взаємостосунки профкому та адміністрації.
Можна навести багато прикладів, коли профком шахти на чолі з Павлом Євтушком подавав руку солідарності адміністрації. Особливо, коли стосувалося покращення становища на виробництві, трудової і виконавської дисципліни, продуктивності і охорони праці,добробуту тих, хто трудиться у лавах і забоях. А скільки було знято соціальних проблем, які виникають щоденно. Хто не був би директором: Віктор Шайтан, Петро Солонинка чи зараз Сергій Смеречанський…
…Закінчилося засідання профкому. Було розглянуто низку проблемних питань. Минув ще один робочий день Павла Євтушка. Він був нелегким, але багатим на корисні справи. А завтра чекають нові турботи. Турботи, як співається в пісні, без яких йому ні дня не жити. Павло Трохимович підійшов до вікна. Дзвінкими капаннями із даху уже заявив про себе березень. Йшла його 70-та весна. Весна, яка не дає старіти. А що роки, згадав слова дружини Олени, не біда, коли душа молода. Ці роздуми обірвав відвідувач:
- Здрастуйте, Трохимовичу, – пізнав шахтаря з прохідницької дільниці. – Дякую за допомогу.
Євтушок лише посміхнувся. Без перебільшення, цей пізній візит голові профкому ніби сил додав. Яка там відпочинок, подумав про себе. Треба бути в строю, коли людям потрібен…
Володимир ЗІНЧЕНКО