Є поряд з Червоноградом село Добрячин. Червоноградці пліч-о-пліч працюють з його мешканцями в організаціях, на підприємствах, трудяться на шахтах… Але, погодьтесь, мало ми знаємо про його історію, легенди, перекази…
Зупинюся лише на топонімічних переказах про Добрячин. Так ось, первинна назва села – Добрачин. І походить вона навіть не від слова «доброчинці», що, здавалося б, цілком логічно, а від словосполучень «добрчий чин», «люди чину добра», «люди доброго чину».
Давній переказ оповідає, що під час турецько-татарського нашестя місцеві мешканці врятували життя польському шляхтичу, людині високого суспільного стану, надійно переховували його, годували. Після того, як лихо минуло, він став називати мешканців цього поселення – людьми чину добра.
Втім, це лишень легенда, хоч і прекрасна… Але люди у селі справді добрі, щирі!
А ось перша писемна згадка про Добрячин (Добрачин) датується 1390 роком. В історичних документахє такий промовистий запис: «Пращур роду Добрачинських гербу Корчак, Прочко з Добрачина, появився у 1390 році в оточенні Дмитра з Гораю, наймогутнішого і першого відомого Корчака».
Із запису стає очевидним, що село Добрачин (у радянські часи перейменоване на Добрячин) існувало ще раніше 1390 року.
Інший переказ пов’язаний із топонімом – Поскурка.
На околиці села Добрячин, у напрямку Сокаля, неподалік берегів Західного Бугу, є урочище, яке старожили називають – Проскурка. Тепер тут розлогі луки. А кілька століть тому були непрохідні болота, порослі густим високим очеретом. Походження топоніма пояснюють так:
…Якось на село напали турки й татари. Сталося це на Великдень. Люди схопили їжу, передусім освячені паски, і заховалися у високих очеретах посеред боліт, що за селом. Довго довелося там перебувати. Запаси їжі вичерпувалися. Доброчинці ділилися один з одним останнім. Насамперед годували дітей, аби ті не плакали і не видали ворогові. Паски розділили на дрібнесенькі-дрібнесенькі шматочки, як церковні проскурки, щоб кожен мав крихту в роті.
Так врятувалися від голоду і пережили вороже нашестя. А назва урочища Проскурка залишилася в пам’яті…
Тарас ЛЕХМАН.