Ярославу ГІЩАКУ, слюсарю з ремонту обладнання дільниці господарських робіт шахти “Відродження”, за шістдесят, та в очах молодечий запал. Певно тому, що, коли ми розмовляли, він енергійно та з усмішкою відповідав на мої запитання. Адже згадував життєві стежини, якими довелося пройти упродовж багатьох трудових років.
Народився і виріс в Сколівському районі Львівської області в сім’ї селян. Дотепер на його малій батьківщині живе молодший брат Іван. А от Ярослав обрав інший шлях. Спочатку Львівський автобусний завод, згодом служба в армії, після служби знову рідне село Орів і столярний цех радгоспу.
У колі друзів і рідних Ярослав Гіщак роздумував, де найбільше потрібні робітничі руки. І зупинив свій вибір на шахтарському Червонограді. Так потрапив в училище №7, де на той час юнаки здобували гірничі професії. Для молодого Ярослава трудове шахтарське життя почалося з шахти №4 “Великомостівська” (“Відродження”), на якій в 1974 році став працювати учнем гірника очисного забою. Свою професію столяра він навмисне “приховав”, хотів спробувати силу на шахтарській ниві: а ну ж гірнича справа стане до душі? Спеціальність столяра нікуди не дінеться.
Привітно зустріли молодого гірника в колективі шахти. Цей завзятий сільський хлопець одразу припав до душі шахтарям-товариський, до роботи гарячий. Знаючи своє діло, він міг іноді і дві зміни підряд працювати на вуглевидобуток. Тоді начальником дільниці був знаний в шахтарських колах гірник Євген Уланов, а бригадиром Сергій Смолов.
- Я хотів навчитися,- згадує Ярослав Михайлович,- працювати як ці досвідчені шахтарі – наполегливо та з віддачею.
Довго в учнях гоза не ходив. Гірнича наука давалася Ярославу легко і в досить короткий термін він отримав п’ятий розряд і допуск до більш відповідальної роботи. Поступово набував досвіду, впевненості, в 1990 році очолив вуглевидобувну бригаду на дільниці Павла Овчіннікова. Тоді бригада видавала на-гора 1000 і більше тонн вугілля. Бували й труднощі, однак наш брат-шахтар все витримає…
У Ярослава Гіщака трудовий шахтарський стаж чималий – понад сорок років! За свою багаторічну роботу у забої він вивчив всі тонкощі гірничої справи, вмів знаходити вірні рішення в найбільш екстремальних ситуаціях, ніколи не рахувався з тим часом, який перевищував робітничу зміну, а навпаки з більшою енергією брався за діло. Трудові заслуги Ярослава Михайловича були оцінені належним чином – він повний кавалер знаку “Шахтарська слава”. А день, коли на Всеукраїнському святкуванні Дня шахтаря в 1999 році в Донецьку йому вручили посвідчення “Заслуженого шахтаря України”, запам’ятався на все життя.
Нині Ярослав Михайлович не рубає вугілля, однак його заслуга у вуглевидобутку шахти “Відродження” чимала. З 2001 року на заслуженому відпочинку, але продовжує працювати на дільниці господарських робіт слюсарем поверхневим. Займається трохи незвичним для себе ділом: профілактикою та ремонтом механізмів та машин, одним словом слідкує за господаркою. Образи немає, адже знає, що виконує роботу не менш важливу для шахти, ніж раніше.
Ким би став Ярослав Гіщак , якщо б довелося заново обирати трудовий шлях у житті? На якусь мить в кімнаті запанувала тиша. А згодом Ярослав Михайлович твердо сказав:
- Безперечно, шахтарем!
Лариса ГУМЕНЮК
За матеріалами газети «Гірник»