Коли почалися тривожні події на Сході, шахтарі Прибужжя одними з перших заявили про свою готовність зі зброєю в руках захищати цілісність рідної України. Нині у зоні АТО проходять службу понад 150 наших земляків – гірників, мобілізованих до лав Збройних Сил України.
У свою чергу трудові колективи ДП “Львіввугілля” не лише підтримують їх морально, а й передають солдатам бронежилети, каски, ліхтарики, костюми від дощу, іншу військову амуніцію, продуктові набори, засоби гігієни, надають матеріальну допомогу. За ними зберігається середній заробіток за місцем роботи.
… Іще вчора вони, як кажуть, спускались у лави і забої, щоб свій молодечий запал віддати мирній праці. А сьогодні там, де падають бомби, міни, снаряди смертоносних “Градів”. Адже українським Донбасом з автоматами Калашнікова розгулюють сепаратисти, терористи, окупанти. Здригаються від вибухів шахтні копри, руйнуються міста і села, гинуть люди. Мужньо протидіють агресору українські вояки, які дають гідну відсіч бандитам. Серед них і наші земляки – мобілізовані гірники Прибузьких шахт.
Тепер Максим Карякін, підземний електрослюсар із шахти “Лісова” (на фото – у центрі), не з кадрів кінохроніки знає, що таке війна. Він уже не раз бував у осередках бойових дій.
- Коли б іще донедавна мене запитали, - ділився із червоноградськими журналістами під час короткочасної відпустки Максим,- чи готовий до подвигу, хтозна: чи ствердно відповів би. А тепер чи не щодня доводиться підтверджувати це слово, дивитися смерті в очі.
Сьогодні він знову там, де служба – подвиг. Бо ж зорі на Донбасі досі не тихі. А ось бойовий побратим Карякіна Іван Троцько, який також із шахти “Лісова”, повернувся додому пораненим. І тепер проходить курс реабілітації.
Пригадується зустріч із Троцьком на початку року. Тоді дільниця Степана Грицака якраз запустила 525 лаву. Треба було бачити радісні очі бригадира.
- Не лава, а гігант,- говорив Іван. – Є де розвернутися.
Тепер хлопці без свого бригадира видають із неї вугілля. Кажуть: постійно відчувають його присутність. Та й Троцько швидше не в бій, а в забій рветься. І все ж розуміє: сьогодні таким, як він треба бути там, де небезпека для України, на Сході.