38-річного гірника шахти “Червоноградська” Івана Петрейка (другий справа) мобілізували у травні 2014-го. У складі 24-ї механізованої бригади, м.Яворів, виконував військовий обов`язок у зоні АТО на Луганщині. Там, під Зеленопіллям, в ніч на 11 липня від обстрілу російськими системами залпового вогню загинув його бойовий побратим 24-річний Євген Кунтий – згадуючи про це, Іван ледь стримує скупі чоловічі сльози. У серпні, завдяки наполегливості дружин і матерів бійців, їх відправили на перепочинок додому. Вже на рідних теренах Іван потрапив у лікарню. Тепер, пройшовши реабілітаційний курс після операції на апендицит, він з дня на день очікує відправлення на Схід – туди, де триває війна…
- Мусимо їхати, – каже Іван. – Бо хто поїде воювати, як не ми?
І згадує, коли перший раз відбував у зону АТО, не дозволив дружині навіть вийти на балкон, не то що провести до військкомату: не бачивши її сліз – легше відбути туди, де тривають бойові дії. А ще його чекала 10-річна донька Діана, учениця дев`ятої школи. І батьки.
У них в родині усі свідомі того, що при тоталітарній системі лише народ сам може вибороти свої права і свободи. Тому й стояли на Майдані батько Івана, його дядько і брат.
- За рік після Майдану люди стали дружніші. Захід, Схід, Центр – усі разом стоїмо за правду, боронимо Україну від ворога, – каже Іван Петрейко. І продовжує:
- Що нам ще треба? Віру. Віру в самих себе, в те, що ми йдемо з миром. Інформаційна війна проти України розгорнута дуже сильна. Говорять, що ми обстрілюємо їхні будинки. Ми цього не робимо ні в якому разі. Навпаки, наші бійці бояться, щоб ненароком не попасти в будівлі. Це російські найманці сидять в садочках, школах – обстріляли наші позиції і знову туди сховалися. Якби в нас була високоточна зброя – можна було б цілитися у ворожого танка чи “Града”.
Звичайно, мами, дружини не хочуть, щоб їх рідні їхали на війну. Але ми воюємо за свою землю. Якщо окупантам віддати Донецьк, Луганськ – вони посунуть далі, до Києва дійдуть. Тому мусимо тримати оборону. Добре, що люди тут, на Заході, розуміють це. Багато допомагають воїнам, несуть продукти, теплі речі, гроші.
Івану Петрейку у міському штабі підтримки АТО допомогли придбути теплі берці – дефіцитні, 47 розміру. Але він ще не має бронежилета і каски. Каже, коли воював – у них був один бронежилет на двох вояків, хто їхав на блок-пост – той його і одягав. Втім, Іван сподівається, що при відправці “на фронт” відповідним екіпіруванням його забезпечать.