“Шляхи Господні незвідані”, – говориться у Біблії. Справді, ніколи не знаєш, що чекає на тебе наступного дня, години, хвилини. Чи могла Віра Жупко, шеф-кухар кафе “Сонечко” ОЛК “Ровесник” ДП “Львіввугілля”, навіть подумати, що її гордість – син Володимир, який на початку двохтисячних вже відслужив строкову службу в 80 окремому аеромобільно-десантному полку, знову візьме зброю до рук, щоб боронити нашу рідну землю…
- Та ніколи в житті – говорить Віра Василівна. – Коли Володя служив, то брав участь у військовому параді на честь десятої річниці Незалежності України у Львові, в газеті “Народна армія” надрукували його портрет. Я ще подумала: залишиться згадка на все життя про армію. А доля он як склалася – пішов до війська знов. Війна десь далеко на Сході, а, коли там син – то війна щодня в серці. Спочатку молишся, щоб подзвонив. Поговориш – молишся, щоб подзвонив завтра. І живеш від дзвінка до дзвінка. Коли в новинах розповідають про солдат, усе пропускаєш через душу – розпач нескінченний. І так день за днем,місяць за місяцем.
У липні новина про тяжкі поранення трьох бійців в зоні АТО викликала в Червонограді неабиякий резонанс. Адже це були перші постраждалі місцеві чоловіки, і відразу стало зрозуміло, що війна ближче, ніж здається. Один з них – Володимир ЖУПКО (на фото – у центрі) підземний гірник дільниці стацобладнання шахти “Відродження”.
…Ззовні Володимир стовідсотково відповідає типажу суворого десантника, а при спілкуванні розумієш, що він – людина відкрита, компанійська та попри участь у військових операціях та тяжкі травми зміг зберегти добру душу, не озлобився та вірить, що його життя складеться добре.
Старший стрілець Жупко у складі екіпажу БМП разом з колоною військової техніки з полігону 24 Яворівської механізованої бригади вісім днів через Запорізьку, Донецьку та Луганську області їхав бойовою машиною до місця дислокації – с. Новобуровиці, що за кілька кілометрів до кордону з Росією. Солдати стояли на блокпостах на трасі, що вела до Ростова-на-Дону. Потім їх передислокували. У ніч на 11 липня підрозділи батальйонної тактичної групи з 24 та 72 механізованих та 79 аеромобільної бригад вийшли в опорний пункт у районі селища Зеленопілля, маючи завдання – прикрити ділянку державного кордону. Під ранок в їхній бік терористами було відкрито вогонь з реактивної системи залпового вогню БМ-21 “Град”, бойовики здійснювали постріли з відстані понад 15 км з боку державного кордону з Російською Федерацією. Понад 40 снарядів вцілили у розташований серед поля військовий табір. Як тільки військові змінили місце дислокації, по них знову відкрили вогонь з системи “град”, але тепер ще додався обстріл з мінометів. Сотні загиблих та поранених, сотні одиниць бойової техніки знищені.
…Тяжко пораненого осколками у руку та шию, Володимира Жупка вертольотом доправили до Одеського військового шпиталю.
- До кінця життя я, як і десятки інших бійців, дякуватиму хірургу-травматологу клініки Військово-медичного клінічного центру, полковнику медичної служби, кандидату медичних наук Іллі Трифоновичу Гайдаржи, – говорить Володимир. – Він врятував мені праву руку, скріпивши її пластиною та саморізами. Я й досі приписаний до Одеського шпиталю, зараз проходжу реабілітацію, за рік на мене чекає ще одна операція. Вдячний усім працівникам шахти “Відродження”, які допомагали на початках амуніцією, потім - коштами на лікування. Розумію, що працювати під землею мені вже не до снаги. Сподіваюся, що перейду на поверхню.
Наостанок нашої розмови Володимир усміхнувся.
- Я завжди активно проводив дозвілля – спорт, туризм. Мрію, коли рани загояться та скінчиться війна, ми разом з моїм сином, восьмирічним Максимом підемо у гірський похід Карпатами. Я ж йому обіцяв.
Марія ЛУЦЕНКО
За матеріалами газети «Гірник»