13 січня, як і у Святий Вечір, напередодні Різдва Христового, українські родини сядуть до святкового столу, аби привітати Меланку, зустріти Старий Новий рік та Щедрий Вечір.
Це – залишок стародавнього, ще дохристиянського звичаю. Щоправда, Щедрий Вечір – назва більш поширена, ніж Меланчине свято чи Меланчин вечір. Цю Святу достойницю Церкви християни східного обряду вшановують саме 13 січня. В обрядовості він характеризується тим, що гурти молоді ходять щедрувати, водять за собою «козу» (переодягнутого щедрувальника, бо участь у дійстві беруть лише хлопці). Колись у селах панував звичай, коли по хатах ходила Меланка і її «почот» (радше – ватага). За Меланку, звісно, одягався парубок, а в «почоті» були орач з чепігами, сівач зі сівницею через плече, дід, ведмідь, коза, журавель (високий худорлявий хлопець), циган, циганка, чорт…
Побутувала й дівоча Меланка. На цю роль вибирали найгарнішу дівчину села, вулиці… Поряд з нею ходив Василь (переодягнута дівчина).
На Щедрий Вечір дівчата ворожили, прагнули дізнатися про свою долю. Ворожили так само, як і в ніч на Андрія.
Серед нашого народу існує повір’я, що Новорічна ніч для віруючих людей розкриває небо і вони можуть просити у святих та Господа все, що їм заманеться. Тільки не можна випрошувати кривди для когось, бо ця кривда неодмінно обернеться до тебе.
А наступного дня, спозаранку, хлопчики ходять посівати. Дівчатам не годиться це робити. Посівальник вітає господарів з Новим роком, бажає щастя, здоров’я та достатку.
Тарас ЛЕХМАН.