23 лютого – день вшанування преподобного Прохора Лебедника – одного з достойників українського православ’я.
Він був ченцем Києво-Печерського монастиря, походив родом із Смоленська. Приблизно наприкінці XI століття прийшов до Києво-Печерської обителі і ще за ігуменства Іоанна прийняв чернечий постриг. Вів суворе подвижницьке життя, не вживаючи навіть житнього хліба. Замість нього збирав лободу (лебеду), розтирав її та випікав з такого помолу хліб. Тому й отримав прізвисько – Лебедник.
Преподобний Прохір завжди з радістю служив Господу Богу й отримав за це від Всевишнього неабияку прижиттєву винагороду – дар чудотворення. Але праведний ченець ніколи не використовував його для своєї користі.
У роки князювання Святополка Ізяславовича настав великий голод. Однак лободи по всіх околицях було вдосталь! Преподобний Прохір почав випікати з неї хліб та роздавати голодним. І сталося диво: коли хліб одержували з рук самого преподобного Прохора, то він здавався справжнім, а за своїми смаковими якостями навіть був кращим пшеничного. Коли ж цей хліб брали таємно у преподобного прохора (тобто – крали…), то він виявлявся чорним та гірким. Так само ставалося і з сіллю. Бо тільки преподобний Прохір умів через молитву перетворювати на сіль звичайнісінький попіл, золу.
Це спричинило вороже ставлення та ненависть до преподобного Прохора з боку перекупщиків, гендлярів і навіть самого князя Святополка Ізяславовича. Однак згодом вельможа таки змінив своє ставлення до ченця, почав неабияк поважати його. Вважають, що Прохір був опісля духовним наставником князя (чи духівником).
1107 року, коли преподобний Прохір упокоївся в Бозі, князь сам переніс його тіло до печери. Мощі достойника покояться у Ближніх (Антонієвих) печерах.
Ігор ЗАПІСОЦЬКИЙ, Тарас ЛЕХМАН.