Учні Червоноградської спеціалізованої школи №8 нещодавно зустрічалися з Петром Федоровичем Міщуком – колишнім в’язнем німецьких таборів, куди він потрапив з рідного села на Волині ще 14-літнім хлопчиною. Освенцим, Бухенвальд, Дора, Заксенхаузен, Аушвіц, Біркенау… Ці слова згадуються для нього з болем.
- Одягаю табірну смугасту форму, яку дивом зберіг, з номерними знаками – 2944 (Бухенвальд), 105-105 (Дора-Ордруф), – говорить Петро Міщук. – Тепер вона видається маскарадом. А тоді… Ох, це був не маскарад…
Потрапив він у табір під час німецької облави на село Кисилівка у 1942 році, і щодня перебува за крок від смерті. У квітні 1945 року смерть мала настати неминуче. Фашисти вели ув’язнених пішим етапом до Балтійського моря, щоб посадити на баржі і потопити. Врятували союзницькі війська. Їхня авіація завдала влучних ударів про конвоїрах. Фріци драпали, куди тільки бачили. Про в’язнів і виконання наказу їх ліквідувати й думати забули. А далі поспішив на допомогу Червоний Хрест.
Про все це Петро Міщук детально розповідав школярам. Нам ставало моторошно, страшно.
Після війни він чотири роки прослужив в армії, працював у геолого-розвідувальній партії, шукав вугілля на теренах Волині і Львівщини. Коли ж знайшов – будував шахти у Червонограді, трудився на них 30 років. Робота гірника – вкрай важка і небезпечна. Це – ще одне пекло на глибині 600 метрів. Але після фашистських таборів воно видавалося для нього раєм.
У свої 89 років Петро Міщук сповнений бадьорості. Він часто буває за кордоном, відвідує меморіальні комплекси (на місці колишніх концтаборів), дав десятки інтерв’ю для закордонних ЗМІ, підготував книжку спогадів «Юність за колючим дротом». На фотографіях його можна побачити з багатьма провідними політиками – Віктором Ющенком, Герхардом Шредером, Йошкою Фішером, представниками посольств. А ще він буває частим гостем школярів. Розповідаючи юному поколінню про пережите, молить Бога, щоб ті страхіття ніколи не повторилися.
Маркіян ЛЕХМАН