12 серпня у церквах східного (візантійського) обряду вшановують Святого Силу – одного з учнів Первоверховного Апостола Павла та його побратимів. Про Силу згадують Апостольські Діяння: «Тоді сподобилося апостолам і старшині з цілою Церквою післати вибраних з-поміж себе мужів до Антіохії з Павлом і Варнавою, Юду, названого Варсавою, і Силу, мужів-проводирів між братами» (15: 22). Сила також бував з духовними місіями в Македонії. Очевидно, що саме там він загинув мученицькою смертю.
В українському народному побуті цей день називають – Святого Івана Сили, або Івана Воїна. Його навіть вважають… ворожбитом. До яких тільки методів не вдавалися у давнину, щоб упіймати злодія. Так ось, щоби його таки вміймати, коли не впоралися циганки-ворожки, мольфари.., в церкві цього дня ставили свічку перед іконою Івана Воїна (Івана Сили), але перевернутою догори, тобто – вниз вогнем. Якщо вона горітиме, то злодюга буде мучитись, важко хворітиме, врешті, можливо, в усьому зізнається, покається і віддасть поцуплине. Тут допоможе сам Святий. (Але такі методи примусу – далеко не християнські. Деж тоді мораль і вміння прощати?..).
З дня Івана Сили, особливо на південних теренах України, селяни починали сівбу озимини. Просили й дощу, щоб зерно добре залягло в землю й на Сили набиралося сили.
Народні прикмети говорять:
- На Сили дощ – благо для озимини.
- Дощовий Сила – добре вродять осінні гриби.
Підготував Тарас ЛЕХМАН.