День вшанування у церквах східного (візантійського) обряду – 16 серпня.
Далмат жив у IV столітті й замолоду служив воїном. Після розмови зі Святим Ісааком, який проживав в монастирі в передмісті Царгорода, так захопився Богу посвяченим життям, що, за згодою своєї побожної дружини і дітей, покинув зі старшим сином Фаустом мирський світ і приблизно 381 року постригся у ченці.
Завдяки високій побожності і ревності Далмат став невідступним побратимом Святого Ісаака в постах і молитвах. Крім того, займався роздачею милостині тим убогим людям, які збиралися біля монастирської брами, просячи хоч якоїсь пожертви. Тож убогі почали називати цю обитель – Далматовим монастирем. Після смерті Святого Ісаака він й справді став ігуменом.
У 428 році Царгородським патріархом обрали Несторія, який невдовзі почав заперечувати Богоматеринство Пресвятої Діви Марії. Дізнавшись про це, правовірні єпископи зібрали 431-го року в Ефесі Вселенський Собор, на якому засудили єресь Несторія, а самого патріарха відлучили від Церкви. Однак в обороні Несторія став цісар Теодосій Великий.
Єпископи уповноважили Далмата і кількох його вірних побратимів вести переговори з цісарем, відстояти правду Святої Церкви. Важко це було! Все ж, після багатьох зволікань та вагань, цісар визнав рішення Собору правильними.
За такі заслуги Отці Собору призначили ігумена Далмата архимандритом усіх царгородських монастирів.
Після цього Святий Далмат провів у своєму монастирі ще дев’ять років. Спочив у Бозі приблизно 440-го року.
Тарас ЛЕХМАН, журналіст