Саме так розпочала нашу розмову завідуюча учпунктом шахти “Межирічанська” Ганна ГНАТИК.
- У Червоноградському учбово-курсовому комбінаті я з 1977 року, – згадує Ганна Петрівна. – У цьому колективі високоосвічених, інтелігентних та відданих своєму покликанню людей я і сформувалася як особистість та спеціаліст. Там же і познайомилася зі своєю другою половинкою – чоловіком Богданом Степановичем. Він прийшов на курси прохідників з “шостої” шахти, побачив мене і більше ми не розлучалися. Невдовзі ми одружилися. Наші два сини пішли чоловіковою дорогою: Степан – механік дільниці шахтного транспорту на “Червоноградській”, Андрій працює у шахтомонтажному управлінні. З середини 80-х і до 2006 року я працювала майстром виробничого навчання на шахті “Бендюзька”, а після її закриття перевелася на “Межирічанську”. Хвилювалася: як мене сприйме новий колектив? Але все склалося добре. Директор УКК Григорій Мочульський постійно каже нам на нарадах: працюйте так, щоб гірникам було зручно. Тому завжди намагаюся не створювати зайвої бюрократичної тяганини, доступно пояснити, розтлумачити, але й суворо запитую, чи учень добре засвоїв матеріал та усі правила безпеки. Адже вугільне виробництво досить травматичне, і найголовніший фактор травматизму – людська неуважність, необережність.
Як розповіла Ганна Гнатик, у цьому році прийому на шахту немає, тому і в основному відбувається перекваліфікація кадрів усередині підприємства. Є потреба у професії, є заяви – людину скеровують на курси з відривом від виробництва в УКК. А курси без відриву щодня веде у своєму кабінеті сама завідуюча.
- Важливо, щоб гірник працював за близькою йому спеціальністю, знайшов себе – говорить завідуюча учпунктом. – Усі хочуть на підземні роботи: і зарплата вища, і шкідливий стаж рахується. Тому спочатку йде хлопець на рік учнем гірника підземного, а там, у забої вже зорієнтовується, до чого має хист, бо не кожен може дихати вугільним пилом біля прохідницького комбайну або відробити зміну у замкненому про-сторі лави. Тоді вже й пише заяву на курси. Так, цьогоріч 17 чоловік отримали кваліфікацію гірників очисного забою, 5 стали гірниками з ремонту виробок, гірниками підземними-машиністами гірничих виїмкових машин -14 чоловік, електрослюсарями – 10, прохідниками – 5.
- Дитинство моє минуло у с.Сілець, з сусідськими дітлахами часто гуляли біля шахти №8 “Великомостівська”. Де я тоді могла подумати, що все моє життя буде пов’язане з вугільними копальнями! – завершила розмову Ганна Гнатик. – І так швидко промайне біля шахтних копрів…
Марія ЛУЦЕНКО
На фото: завідуюча учпунктом шахти”Межирічанська” Ганна Гнатик приймає заяву на проходження курсів у слюсаря-ремонтника Юрія Тимківа.
За матеріалами газети «Гірник»