Вони молоді, мужні, завзяті, незламні, готові власним життям боронити наш мир і спокій. Такі різні долі, але об’єднані в одну єдину фронтову долю бійців АТО. Об’єднані любов’ю до Батьківщини, боротьбою за цілісність і незалежність України, за наше щасливе майбутнє.
Кулеметні черги, артилерійське бомбардування, поранення, полон та загибель побратимів… Все це довелося побачити на власні очі воїнам-шахтарям ДП “Львіввугілля”, які ще донедавна не могли й навіть повірити в те, що в ХХІ столітті наш російський сусід розпочне цю кровопролитну війну. Однак реалії довели інше…
Понад дві сотні шахтарів держпідприємства (кожен з них під час чергових хвиль мобілізації) вирушали на схід країни, аби захищати від смертельної небезпеки Україну, наш мудрий народ, нашу щедру землю. Хто вони захисники України, яку ціну платять, виконуючи громадянський обов’язок? Це ті, хто ще вчора жив мирним життям, ростив дітей, планував майбутнє, видобував вугілля. Але одного дня звичайний мирний затишний уклад змінили на фронтовий.
Воїни-шахтарі розповідали кореспондентам шахтарського часопису, що, коли після посилених тренувань на військових полігонах потрапляли в “гарячі” точки зони проведення АТО, бачили, що обстріл, то наче густий дощ падає, а, коли бомблять із “градів”, кожен військовий достеменно знає своє місце і що йому робити. Бачили вщент зруйновані міста і села, сльози на очах дорослих і дітей, згадуючи в ту мить своїх рідних, які залишилися вдома.
Хлопці розповідали, що весь час перебування в “сірій” зоні АТО була постійна напруга, свист куль, вибухи ворожих снарядів. А ще на початках дошкуляв страх, який доводилось за допомогою товаришів переборювати. Один із наших респондентів сказав: “Війни не боїться тільки немудрий, адже кожна людина має страх”. Також потрібно було слідкувати за кожним кроком, бо невідомо, де саме на тебе чекає небезпека.
Там, на сході, відчутною була підтримка шахт, на яких вони працювали. Каски та бронежилети, придбані для них, рятували від куль, а кошти, виділені профкомами, допомагали вижити тоді, коли у провізію влучав снаряд і все згорало. Доводилось шукати їжу де прийдеться. Тоді й банку консерви ділили на п’ятьох чоловік. А ще з нетерпінням чекали довгоочікуваної відпустки, щоб побачити рідних, друзів, зустрітися з колегами по шахтарській праці.
Згадували й за допомогу волонтерів, від яких отримували продукти харчування, одяг, речі першої необхідності. З хвилюванням розглядали дитячі малюнки, читали вірші та листи з подяками за їхню хоробрість, мужність, побажанням миру, добра, надії у перемогу. До речі, на Донбасі теж є люди, які, ризикуючи життям,намагалися привезти солдатам воду, продукти. Були й зрадники. І ця зрада на їхній совісті.
А потім, через рік часу, настало таке вистраждане повернення додому… Обійми, братання, сльози радості і захоплені погляди молоді на центральній площі Червонограда – незмінні атрибути зустрічі з воїнами-атовцями.
Фронт – це клітка, у якій солдатам доводиться напружено чекати, що буде далі. Всі ті, хто воює на сході, викладаються на сто відсотків, щоб закінчити для України з перемогою цю війну. Багато наших людей, які живуть далеко від лінії фронту, не мають належної уяви, що там відбувається. Колись, мабуть, буде так, що у читачів майбутніх поколінь стискатиметься серце, мороз ітиме поза шкіру, а в жилах кипітиме кров, коли вони читатимуть на шпальтах “Гірника” або в книгах розповіді воїнів АТО. А сьогодні ми повинні усвідомлювати, що Батьківщина в небезпеці і, окрім наших солдат, ніхто не захистить рідних – маму і тата, сестру і брата, кохану людину, діточок.
…У небезпечній для життя зоні антитерористичної операції, залишились боронити Україну шахтарі, які пліч-о-пліч працювали у вугільних забоях з тими, хто вже демобілізувався. Там щодня змінюється військова обстановка. Час від часу противник використовує міномети, великокаліберні кулемети, стрілецьку зброю. Обстріли то хаотичні, то прицільні. Переговори щодо врегулювання ситуації на Донбасі тривають більше року, але Мінський протокол так і не вступив в повну силу. Ворог своїми діями намагається зірвати мінські домовленості. Однак пам’ятайте, наші воїни-захисники, що за нами правда і перемога, і з нами Гос-подь. Щиро бажаємо вам: “Повертайтеся, хлопці, живими!”. І вже на вугільному фронті здобувайте свої перемоги.
Лариса ГУМЕНЮК
На фото: помічник начальника дільниці з вуглевидобутку шахти “Степова”
Андрій Василишин у зоні проведення АТО.