Так про надзвичайну працелюбність та високі людські якості Ярослава КОТИСА із завзяттям розповідають на шахті “Відродження”.
Легенди про начальника вуглевидобувної дільниці у 1980-90 роках, який сам роздягався до “білухи” та нарівні з робітниками своїми руками закріпляв спряження лави із штреком та не піднімався з шахти доти, доки робота не була виконана, ходять серед молодих гірників. А старші добре знають, що це правда та горді багаторічним знайомством з Ярославом Миколайовичем, який й досі працює на “Відродження” майстром дільниці шахтного транспорту.
Родом Ярослав Котис з Луганщини. Там і досі живе його родина. Певно, найзаповітніша мрія шахтаря-щоб швидше скінчилася війна та, ступивши на батьківську землю, притиснути до серця рідних… Його батько та мати працювали на шахті. Знаючи увесь “смак” праці вуглекопа, Микола Котис не хотів такої долі для сина. Тому після армії юнак приїхав до Львова та працював на місцевому автобусному заводі. Одного разу зустрів і покохав гарну червоноградську дівчину, одружився і… доля-пустунка привела таки у шахту. Дванадцять років на “Бендюзькій”- це була добра школа, час набуття впевненості у своїх силах та авторитету.
-У квітні 1993 року перевівся на “Відродження”, а рівно через місяць став начальником вуглевидобувної дільниці, – згадує ті золоті дні Ярослав Миколайович. – Згодом кілька вуглевидобувних дільниць об’єднали в одну, четверту. Першими освоювали комплекс КД-80. Різні були часи, але колектив видавав по 2,5 -3 тис тонн вугілля щодоби. Рекорд – майже 4000 тис тонн на-гора за добу. Були часи!..
Згодом Котис вийшов “на регрес”, та, прикипівши до шахти душею та з величезним практичним досвідом за плечима, пішов працювати майстром на ДШТ. Звичайно, лише обслуговуванням конвеєрних стрічок справа не обходиться. Хоча знову ж таки й тут є прикладом для усіх – першим приїде, прогляне усю стрічку від техкомплексу аж до породного відвалу та приходить на наряд, вже точно знаючи, де і що треба робити. До шанованого гірника прислухаються як керівники, так і робітники. Котиса поважають та цінують у колективі за дисциплінованість та вміння налагодити роботу, з ним радяться у важкій чи то життєвій, чи то виробничій ситуації. І охоче пробачають за різкість, вимогливість, бо сам досі працює за сімох й інших, як-то кажуть, стимулює викладатися до сьомого поту.
А ще Ярослав Котис пишається своєю родиною – тим тилом, що дозволив гордо йти по життю та віддаватися роботі наповну. Готується відмітити 35-річчя шлюбу з коханою дружиною Іриною, радіє, що знайшли свою дорогу діти: дочка Олена – дизайнер у Києві, а син Роман – заступник начальника дільниці ВіТБ на “Великомостівській”. Турботливий дідусь, Ярослав Миколайович милується двома онучками, очікує, поки вони підростуть, та сидячи на колінах у дідуся, слухатимуть казки. Одна із них, напевне, буде про шахту, у якій до підземних коштовних багатств щодня відважно йдуть лицарі з вогниками на чолі та смаком вугільного пилу на вустах…
Марія ЛУЦЕНКО
На фото: (зліва направо) чергова зміна – Любов Котик, Михайло Пановик, Ярослав Котис, Ольга Остапик та Ніна Лесь.
За матеріалами газети «Гірник»