Контакти

ДО ДЕЯКИХ РОЗДІЛІВ САЙТУ ІНФОРМАЦІЯ

ТИМЧАСОВО

ОБМЕЖЕНА

E-mail: lvug@bis.net.ua

тел. +38(03257)2-32-39

Гаряча лінія

ПОВІДОМИТИ ПРО КОРУПЦІЮ

Телефон для звернення:

+38(03257)2-04-59

Календар
Лютий 2016
П В С Ч П С Н
« Січ   Бер »
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
29  
Авторизація
Архів

Письменник і видавець з Черво­нограда, спецкор львівської газети “Ак­цент” колишній шахтар (працю­вав гірничомонтажником підземним на шахті “Великомостівська”) Ігор ДАХ (на фото в центрі) побував у журналістському від­ряд­женні на східних теренах Ук­раї­ни, де продов­жуються бойові дії в зоні прове­ден­ня АТО. дах-ігор

Неза­ба­ром із друку вийде нова книга червоноградського письмен­ника під назвою “Слі­да­ми війни”. Пропонує­мо увазі уривок із май­бутньої книги.

…Сповістив прес-службу АТО, щоб наступний мій маршрут занесли у заявку на Майорськ, це – передмістя Горлівки. Мені запропонували: “А ви б не хотіли піти зі саперами на розмі­нування розтяжок та мін?”. Я пого­дився.

Уночі часто прокидався, снились якісь жахи. Ранком прихопив свій фо­тоапарат, диктофон, записник і по­дався на міську автостанцію, на марш­рутку Артемівськ-Горлівка. На блок­-­посту Зайцеве мою особу перевірили і я разом з пасажирами, які пройшли пропускний  пункт, поїхали у Майорськ.

Зі саперами виїхав на місце роз­мінування.  Дорогою, яка займала десь пів години, усі мовчали, лише водій “штурман” щось незрозуміло пихтів собі під ніс. Мабуть був незадоволений знівеченою ґрунтівкою. Зупинились у квадраті, визначеному на карті. Стар­ший групи із трьох військових Богдан вказав рукою напрямок руху. Хлопці роз­містились один за одним на де­кі­ль­ка метрів і рушили. Я йшов посе­ре­дині колони. Ступали  крок за кроком. Невдовзі на міношукачеві спрацював сиг­нал. Та це, як повідомив Богдан, за­­ли­шок розірваного снаряда. Пря­мує­мо далі. Мене просять іти слід в слід за ними. Сигнал на міношукачеві спра­цьовував ще декілька разів від ро­зір­ваного залізяччя. Але з кожним таким сигналом по спині пробігали та­буном мурахи. Я йшов, з острахом вдивляючись на командира. І раптом в пожухлій траві табличка – “Міни”. Від ко­мандира надійшла команда: при­сісти. Другий сапер у групі Стас пояс­нив мені, що місцевість навкруги про­дивляється снайперами-сепаратиста­ми, а від них можна чекати будь-чого. Хлопці неквапно навприсядки роз­­кладали свої нехитрі інструменти і взялися до розмінування. Мені так хотілося бути поруч і спостерігати за їхньою роботою. Та всі вони в один го­­лос попросили мене трохи відійти на­­зад. Хоча я їх, беззаперечно, слу­хав, та все ж таки, коли вони відво­лікалися роботою, потрохи наближав­ся до місця небезпеки. Знешкоджені розтяжки, з розмови хлопців, були склад­­ними, але все вдалося зробити без зайвих клопотів.

На зворотному шляху бійці повер­тались веселими, і навіть, жартуючи між собою, насміхалися із моєї непе­реконливої впертості.

- Ви знаєте, пане письменнику, що сапер помиляється лише раз, і це мог­ло би бути сьогодні, а ви ще “молодий”,-з жартівливою посмішкою поплескав мене по плечу третій групи – сапер Ми­кола з Вінниччини. День перебіг уже да­леко за полудень, як ми повер­тались на базу. Перемучених і зголод­нілих вояків чекав обід, на який запро­сили й мене. Підходимо до при­парко­ваної на узбіччі “санітарки”. Водій-кухар жва­во відчинив дверцята авто­мобіля і взявся наповняти казанки ще теплим борщем. Хлопці розмістилися хто як. Обід мені видався надто смач­ним. На­пев­но тут свою роль зіграла пере­вто­ма і незвична для мене мото­рошна про­гулянка по замінованому полі.

Вечоріло. І, мабуть, час повер­та­тися до свого пристанища в Арте­мів­ськ. Я прямував до блокпоста, щоб хлопці підсадили мене на транспорт…

Ігор Тимофійович крок за кро­ком із воїнами збирає інфор­ма­цію про буд­ні солдат-учасників бороть­би за суве­ре­нітет України, серед яких є і шахтарі Прибужжя. Ці відві­дини фронтового Донба­су для ньо­го не останні, адже захист україн­сь­кої землі триває…