Можливо, що десь-колись читачам і доводилося чути про «копні суди» – доволі цікаву гілку влади, сформовану суспільством. Але, коли і як вона діяла на Україні?..
Назва «копний суд» або «копа», що частіше зустрічаємо в історичних документах, походить від дієслова «копити» – нагромаджувати, збирати – і означає певну, інколи велику кількість людей (декілька десятків, а то й сотень) , членів однієї або декількох общин, які збиралися під відкритим небом у центрі села чи в іншому традиційному місці для вирішення спірних питань або розслідування злочину.
Копні суди в XVI-XVIII століттях були важливим елементом правового життя українських общин. Основу їх діяльності становили неписані положення звичаєвого права, що пройшли значний шлях еволюції. Зазначимо, кожна громада мала свої правила суду. Але у XVI столітті деякі з цих норм були юридично оформлені Литовськими статутами 1529, 1566 та 1588 років. Найбільшого поширення вони набули на Правобережній Україні.
Компетенцію копних судів становили найрізноманітніші справи. Серед них – про крадіжку речей і домашніх тварин, розбійні напади і знищення чужого майна, тілесні ушкодження і вбивства, порядок розмежування земельних ділянок та угідь тощо.
На відміну від урядових, копні суди не були постійно діючими установами. Копу необхідно було збирати кожного разу заново, як тільки виникала невирішена проблема. Робив це здебільшого потерпілий від злочину селянин-общинник, або його родичі, свідки. До копних судів для розслідування злочину, вирішення спірної справи зверталися також інші соціальні верстви населення: міщани, бояри, шляхта і навіть великі магнати. Вислухавши скаргу потерпілого, копні суди проводили ретельне розслідування справи, потім виносили свій вирок і виконували його, навіть якщо це була смертна кара.
З другої половини XVI століття (з посиленням феодальної залежності сільських общин) в Україні помітно знижується роль общинних копних судів. У звичаєве право дедалі частіше стали втручатися місцева адміністрація, феодали, звужуючи компетенцію копи і посилюючи своє представництво в копних судах аж до їх повної заборони у другій половині XVIII століття.
Підготував Тарас ЛЕХМАН.