День вшанування у церквах східного (візантійського) обряду – 10 лютого.
Преподобний Єфрем Сирін народився на початку IV століття в місті Нізібії (Месопотамія) у християнській родині бідних хліборобів. Ще юнаком подався у віддалені гори і став самітником, прагнучи цілком посвятити своє життя служінню Богові.
Серед пустельників того часу особливо вирізнявся знаменитий аскет, ревний проповідник християнства, критик аріанства, єпископ Нізібійської Церкви Святий Яків. Преподобний Єфрем став одним з його учнів. Під благодатним керівництвом святителя він здобував християнську лагідність, смирення, покору Божому Промислу. 14 років преподобний Єфрем був послушником святителя Якова, аж до його відходу у Вічність.
Єфрем Сирін поєднував з подвижницьким аскетичним життям безперестанне вивчення Слова Божого. Господь дав йому дар наставництва і той письмово та усно вчив усіх покаянню, вірі, благочестю, нещадно критикував аріанську єресь, яка піддавала сумніву божественність Ісуса.
Згодом він багато подорожував, щоби повчитися у великих подвижників і видатних наставників, Учителів Церкви. Задля цього Єфрем Сирін відвідав Святого Василія Великого, який навіть хотів висвятити його у пресвітери. Але преподобний Єфрем, аби ухилитися від високого духовного сану, щиро визнаючи себе негідним такої честі, прийняв юродство.
Після завоювання Нізібії персами (363 рік) преподобний Єфрем покинув місцесвого відлюдництва та оселився в монастирі поблизу міста Едеси в Сирії. Тому отримав прозвище – Сирін.
Помер достойник приблизно у 373-379 роках.
Святий Єфрем Сирін залишив для нащадків багату духовну спадщину – богословські та повчальні твори, коментарі до Святого Письма, піснеспіви, які і тепер виконують у церквах.
Підготував Тарас ЛЕХМАН.