Начебто весна, але ще не весна. Вдень пригріє сонечко, а вночі затріщить мороз, вранці снігом замете, а через годину-другу потечуть струмки. Це – лютий, непередбачуваний примхами погоди місяць. Його величальне свято – Стрітення (15 лютого). За церковним календарем – Стрітення Господа нашого Ісуса Христа, Стрітення Господнє, що відзначають в пам’ять про те, як Діва Марія і обручний Йосиф принесли Дитятко Боже на сороковий день після народження до храму, чого вимагав іудейський закон. Праведний старець Симеон відразу впізнав у Ньому Месію.
В українській народній традиції свято особливо шановане селянами. Цього дня намагаються не працювати, а відвідувати церкви і ретельно стежити за погодою, аби спрогнозувати майбутній врожай. Бо, «Як Стрітення скаже – так березень покаже», «Стрітення – зустріч Зими і Весни (Літа)». У народній уяві Зима – старенька бабуся в латаній свитині чи кожушку, наспіх закуталася в білу діряву хустину, зі злим ненависним поглядом, незачесаним волоссям. На плечах висить торбина, в одній руці тримає костурець, а в іншій горнятко, наповнене крижинками. Ось так вона йде назустріч Весні.
У деяких етнографічних регіонах України збереглися інші назви свята – Стрічені, Зимобор, Громниця, Громничник… Неважко розтлумачити етимологію цих слів. «Стрічені» – діалект, який почуємо на українських теренах, що межують з Білоруссю, Польщею. «Зимобор» – хоче подолати Зиму (і таки подолає!). «Громниця», «Громничник» – слова, пов’язані з церковним обрядом освячення свічок, які так і називають «громничними», «громницями», та стрітенської води – «громниці». Вважали і вважають, що освячена на Стрітення свічка має надзвичайно чудодійну силу, оберігає від блискавки, повені, всілякої нечесті. Її тримає в руках сам Архистратиг Михаїл. Коли помирає людина, запалюють саме стрітенську свічку. А стрітенська вода нічим не поступається за чудодійністю йорданській.
Фенологічні спостереження за погодою і змінами у природі (і саме на свято Стрітення!) породили багато прогностичних прикмет. Зокрема: На Стрітення півень нап’ється води – хлібороб набереться біди, але віл напасеться навіть на дорозі. Стрітення сніжне – добрий врожай хліба. На Стрітення з дахів тече – зима ще надовго затримається, а з літа не буде потіхи. Як на Стрітення дорогу перемете, то корм від худоби відмете.
Та все ж: «Вітре, на Стрітення дуй не дуй, але ближче до Великодня!».
Підготував Тарас ЛЕХМАН.
Начебто весна, але ще не весна. Вдень пригріє сонечко, а вночі затріщить мороз, вранці снігом замете, а через годину-другу потечуть струмки. Це – лютий, непередбачуваний примхами погоди місяць. Його величальне свято – Стрітення (15 лютого). За церковним календарем – Стрітення Господа нашого Ісуса Христа, Стрітення Господнє, що відзначають в пам’ять про те, як Діва Марія і обручний Йосиф принесли Дитятко Боже на сороковий день після народження до храму, чого вимагав іудейський закон. Праведний старець Симеон відразу впізнав у Ньому Месію.
В українській народній традиції свято особливо шановане селянами. Цього днянамагаються не працювати, а відвідувати церкви і ретельно стежити за погодою, аби спрогнозувати майбутній врожай. Бо, «Як Стрітення скаже – так березень покаже», «Стрітення – зустріч Зими і Весни (Літа)». У народній уяві Зима –старенька бабуся в латаній свитині чи кожушку, наспіх закуталася в білу діряву хустину, зі злим ненависним поглядом, незачесаним волоссям. На плечах висить торбина, в одній руці тримає костурець, а в іншій горнятко, наповнене крижинками. Ось так вона йде назустріч Весні.
У деяких етнографічних регіонах України збереглися інші назви свята – Стрічені, Зимобор, Громниця, Громничник… Неважко розтлумачити етимологію цих слів. «Стрічені» – діалект, який почуємо на українських теренах, що межують зБілоруссю, Польщею. «Зимобор» – хоче подолати Зиму (і таки подолає!). «Громниця», «Громничник» – слова, пов’язані з церковним обрядом освяченнясвічок, які так і називають «громничними», «громницями», та стрітенської води – «громниці». Вважали і вважають, що освячена на Стрітення свічка має надзвичайно чудодійну силу, оберігає від блискавки, повені, всілякої нечесті. Її тримає в руках сам Архистратиг Михаїл. Коли помирає людина, запалюють саме стрітенську свічку. А стрітенська вода нічим не поступається за чудодійністю йорданській.
Фенологічні спостереження за погодою і змінами у природі (і саме на свято Стрітення!) породили багато прогностичних прикмет. Зокрема: На Стрітення півень нап’ється води – хлібороб набереться біди, але віл напасеться навіть на дорозі. Стрітення сніжне – добрий врожай хліба. На Стрітення з дахів тече – зима ще надовго затримається, а з літа не буде потіхи. Як на Стрітення дорогуперемете, то корм від худоби відмете.
Та все ж: «Вітре, на Стрітення дуй не дуй, але ближче до Великодня!».
Підготував Тарас ЛЕХМАН.