Є таке прекрасне українське слово – «побратим». Воно вказує на близьких по духу людей. Це більше, ніж, навіть, щирі друзі, рідні брати і сестри. Бува, між останніми не раз спалахує ворожнеча, шириться ненависть, чвари стали буденним явищем… А який же моральний смисл вкладали у нього наші предки?..
Побратимство (посестримство) – прадавні звичаї духовного споріднення, індивідуальної взаємодопомоги, які сягають своїми початками чи не скіфських часів. Такі мотиви присутні у билинах Київської Русі, в українських казках, легендах і народних переказах, зокрема про Котигорошка, Вернигору і Вернидуба, у народних піснях. Принципи побратимства (готовність віддати своє життя за «названого брата», поділитися з ним останнім куснем хліба, безкорисливо допомогти у скрутну хвилину) особливо шанувалося на Запорізькій Січі. Козаки свято берегли ці традиції і могли похвалитися: «Мій побратим – найкращий!», «Ніхто не має кращого побратима, ніж я», «За свого побратима душу віддам!», «Нема ріднішого брата, ніж побратим!»… Не дивно. Таке побратимство по духу вивірялося козаками у найважчих боях, у найскладніших обставинах (приміром, полону). Добре придивлялися один до одного: кого взяти за побратима?
Традиції побратимства побутували у повсякденному житті українців аж до початку ХХ століття. В Галичині навіть до 30-х років ХХ століття. А в середовищі УПА, дисидентів, учасників Майдану хіба не було побратимів?..
Тепер побратимство зародилося серед бійців, які воювали (воюють) в зоні АТО. Прикро про це говорити, але в критичних ситуаціях людина виявляє себе тією, якою є насправді, і чи може стати побратимом.
У давніші часи оформлення своєрідного акту побратимства (неписане народне звичаєве право) відбувалося в хатах майбутніх побратимів, у присутності односельців, сусідів (у містах), знайомих. Обряд супроводжувався символічним примовлянням, молитвою, цілуванням ікони, покладанням руки на Святе Письмо, перев’язуванням рушниками. Також обмінювалися натільними хрестиками, медальйонами із зображенням Пресвятої Богородиці.
Важливу частину обряду займав обмін різними подарунками, включаючи худобу, вулики, сільськогосподарський реманент (плуги, борони), вози, кінну упряж; а в жінок (посестримство) – рушники, вишиті сорочки, сувої полотна тощо. Не скупилися! Дарували все, що могли.
Побратимство (посестримство) віддавна схвалювалося й освячувалося Православною Церквою. Існувала певна термінологія відносин – брати (сестри) во хресті, побратим, посестра, брататися, сестритися… Укладали такий союз, як правило, бідні, самотні люди, аби допомагати один одному. (Тут не йдеться про козаків, бійців, зрештою, про людей небезпечних професій).
Відносини побратимства встановлювали на все життя. Вважали їх такими обов’язковими і священними, як і родинні зв’язки. Сам звичай зобов’язував до моральної чистоти. Будь-які зазіхання до посестри чи дружини побратима вважалося тяжким гріхом.
Підготував Тарас ЛЕХМАН.