Шахтарський часопис «Гірник» відзначив 60-ліття з дня виходу в світ першого номера. Попри десятиліття напруженої творчої праці видання й досі залишається незмінно в молодій формі, власне, як і пасує періодичному друкованому органу державного підприємства “Львіввугілля”.
Зрілість, мудрість галузевого часопису визначається тим, наскільки об’єктивно, реалістично віддзеркалює на шпальтах буденність багатотисячного трудового шахтарського колективу, не забуваючи при цьому висвітлювати як радісні події, так й прикрощі. Чи вдається це сповна? Судити читачам. Газета – про них і для них. Вона має найприскіпливіших суддів, і тим вирізняється від приватної та муніципальної періодики з різноплановою тематичною орієнтацією. Образно кажучи, саме основний читач – вуглевидобувник вирішує, чи варто й газеті “Гірник” довірити таку ж шахтарську каску, у якій сам спускається на 500-метрову глибінь в лаву і прохідницький забій.
Багатолітня стала концепція “Гірника” не завадила змінюватися, удосконалюватися за змістом і у форматі. З однолисткової “багатотиражки” шахти №3 “Великомостівська” газета “виросла” до галузевої періодики, яка набуває популярності за межами вугільного басейну — ще й тому, що в нашому довкіллі, в Прибужжі, усвідомлюють: допоки стоять копри – моноекономіка краю має перспективу. А кожна стаття, кожна інформація часопису — як барометр тривоги або надійності за майбутнє.
На початку 2000-х років, перебуваючи на штатній посаді власного кореспондента обласної газети “За вільну Україну”, мені довелося співпрацювати з “Гірником”. Це була пора великих випробувань для шахтарського загалу, позбавленого належної державної підтримки. Нелегко шахтарям і сьогодні. Вони знову змушені боротися за свої соціальні права і продовження експлуатації діючих копалень, які опинилися у реструктуризаційному переліку. Важливо, щоби їх рідна газета не лише сумлінно описувала проблеми і потреби трудових колективів, а й – безумовно! – захищала від сум’яття, розчарувань, щоби ідеологією видання був оптимізм. Віра у позитивне майбутнє має карбуватися у газетних рядках і разом з вуглекопами спускатися у кліті на руддвір, у лави, повертаючись на-гора додатковими тоннами вугілля. Думаю, так є і буде.
У колективі редакції «Гірника» діє осередок Національної спілки журналістів України, і це є визнанням високого професіоналізму та відповідності стандартам сучасної преси шахтарського часопису. Отож, дорогі колеги, блокнот, диктофон, ручка — і в дорогу. “Гірник” має світити — як тризуб на верхотурі шахтного копра.
Мирон СЛУКА,
член Національної спілки журналістів України