Ключовою фігурою у підтримці життєдіяльності вугільного підприємства є професія електрослюсаря підземного. Саме такий шахтарський напрямок обрав для себе Олег КРАСУЛЯК, бригадир електрослюсарів підземних дільниці шахтного транспорту шахти “Червоноградська”.
По закінченні Червоноградського профтехучилища №55 за спеціальністю “електрослюсар підземний” (до речі, це був перший випуск за цим фахом) у 1991 році влаштувався на “Червоноградську”. Згодом служба в армії і знову ця шахта. На запитання, що ж його привело у шахтарське середовище, Олег Іванович чітко відповів: – Батько понад 30 років працював на “Червоноградській” кріпильником і з моїм рішенням погодився. Так я став шахтарем.
Чому саме електрослюсарем? Виявляється, що ще школярем Олег Красуляк з однолітками майже щодня “пропадав” у радіотехнічному гуртку. Це й стало складовою його професійної орієнтації. Як це було цікаво і приголомшливо здорово! Як завмирало серце, коли в школу приносив якийсь прилад, зроблений власними руками. Набуті знання і навички надзвичайно знадобилися у дорослому житті й з роками він став на “ти” з електричним обладнанням.
Свою професію шахтар вважає творчою, адже потрібно вчитися ще й суміжним, не пов’язаним з професією електрослюсаря навикам, розвивати мислення у всіляких напрямках. Перед тим, як починати ремонт, треба міркувати, як відремонтувати електровоз чи налагодити той чи інший пристрій або апаратуру. Звичайно, це потребує неабияких зусиль, кмітливості, виваженості. Й помилок в діях електрослюсаря не повинно бути, бо він змушений працювати в обмеженому просторі, часом у підвищених вологості та запиленості та у вибухонебезпечному середовищі.
Олегу Красуляку трішки за сорок, і понад двадцять років з них він не зраджує дільниці шахтного транспорту. У 2012 році колектив довірив йому бригадирство. А це вже інші обов’язки та вимоги, насамперед до себе, до своєї професійності. Адже в ремонт електрообладнання: підіймальної машини, двигунів, електровозів треба вкладати творчу думку, щоб механізми не підвели, а були справні і служили вірою і правдою у безперервному ланцюгу вуглевидобутку.
Під його керівництвом 18 досвідчених, енергійних та професійно спрямованих майстрів своєї справи. Ці мужні чоловіки достеменно знають роботу машин і механізмів, які використовуються на дільницях, вміло їх монтують-демонтують та регулюють. Та ще передають свій виробничий досвід практикантам вже тепер Червоноградського гірничо-будівельного ліцею. Ліцеїстам-практикантам, які не “відлинюють” від роботи, в колективі допомагають навчитися професійності та у майбутньому поповнити шахтарську когорту.
- Пригадую свій перший спуск у шахту, – говорить бригадир. – Розумію, що глибина півкілометра, лячно. Згодом звикаєш та водночас змінюєшся. Починаєш відчувати життя інакше. У шахті ти відповідальний не тільки за себе, але й за тих, з ким працюєш.
Коли закінчується робітнича зміна, Олег Красуляк поспішає додому, де його чекає дружина Жанна та двійко синів – 13-річний Віталій та трирічний Назар. Красуляк-молодший зустрічає батька обіймами та водночас добре пам’ятає (адже про це завжди нагадує мама), що тато шахтар і після зміни йому потрібен відпочинок. А яка у малечі є спокуса покидати м’яча, голосно посміятися від перегляду улюбленого мультика чи задати татові сто і одне запитання.
… У народі кажуть: “якщо електрослюсар сидить і нічого не робить руками – він мислить”. І це дійсно так, адже робота у нього непроста, а відповідальна, потрібно бути всюди – чи то підземна, чи то поверхнева електрогосподарка. І, безперечно, міркувати, як краще виконати завдання без збитків для виробництва.
Лариса ГУМЕНЮК
На фото: (справа наліво) бригадир дільниці шахтного транспорту Олег Красуляк та електрослюсар підземний Володимир Гаврилишин.
За матеріалами газети «Гірник»