Відразу після Благовіщення відзначаємо свято Благовісника. За церковним календарем – Собор Архангела Гавриїла (8 квітня). Саме він приніс Благу вість Діві Марії, що вона народить Спасителя світу.
Хоча два свята дуже споріднені, однак усупереч християнському вченню, у народі Гавриїла (оте панібратське «Гаврила» зустрічаємо частіше), вважали володарем весняних блискавок, грому і грози. До таких явищ, зазвичай, ставляться упереджено, небезпідставно з острахом. Лиха ознака, коли грім вдарить на голі дерева, бо тоді не буде врожаю ні хліба, ні садовини, ні городини.
Давня народна міфологія створила кількох захисників від грому та блискавки – Святий Юрій, Пророк Ілля, Архистратиг Михаїл, Архангел Гавриїл… Але у Гавриїла навпаки просили грози, щоб зволожив земельку і вона добре родила. «Весняний дощ – золото».
Після Благовіщення грім часто гуркотить у небі. Як тільки насувалася велика хмара, то говорили, що Гавриїл має сісти на неї верхи, мов на коня, і поганяти золотою різкою -блискавкою. Інший варіант легенди: Господь Бог передає Гаврилові ключі від неба, аби той відімкнув височінь і зволожив дощем землю, благовістив та благословив Матінку-Годувальницю на родючість.
У народі вірили: грім та блискавка пробуджують земельку. Тому у свято Гавриїла селяни несли до церкви пригоршню насіння зернових на посвяту, а повернувшись з храму, перемішували його з рештою збіжжя, призначеного для посіву.
Цієї пори починали ранню сівбу яровини, зокрема ячменю та вівса. Звісно, сівбі передувала оранка земля. Робилося це з дня Благовісника, бо до Благовіщення (тим паче у свято) землі не можна чіпати, будити. Хай вона ще поспить, набереться сил. Якщо таке вчинити, порушити сон, то земля неодмінно покарає неврожаєм.
Дотепер вважають (зокрема люди старшого віку), що в цей день, як і на Благовіщення, все народжене буде благовісне: телятка, ягнятка, лошатка, козенятка, курчатка, качатка, гусятка… Тому просили: «Дай Боже (Благовіснику) доброму господарю достатку у живності!».