Однією з найвизначніших оригінальних пам’яток давньоукраїнської писемності є Києво-Печерський патерик. Ця книга належить до т. зв. “життійних”, тобто до творів про життя осіб, яких церква проголосила святими. Зрештою, ті постаті й канонізовані як помісні святі. Деякі з них вшановуються й УГКЦ. Патериком захоплювався Тарас Шевченко, а його дідусь читав патерик односельцям уголос. Він є позаконфесійним для сучасного читача, екуменічним, бо це, насамперед, шедевр нашої культури, літератури, наша духовна спадщина.
До рукописної збірки увійшли твори, присвячені історії Києво-Печерського монастиря (від часів заснування обителі на поч. XI ст.), його ченцям, подвижникам і святим. Автори цієї пам’ятки намагалися показати читачеві всю велич духовних устремлінь своїх героїв-персонажів, реальних постатей, їхню смиренність і жертовність, беззастережний послух і ревну молитву, глибоку покуту і строгий піст, боротьбу з підступними темними силами. Антоній і Феодосій Печерські (батьки українського чернецтва), Прохор-Чорноризець (Лабедник, Лобода)… Багато з них (а всього у патерику описано 39 персоналій) були наділені Богом творити дива, зцілювати молитвами.
Написання основного тексту пам’ятки вчені датують другою половиною XI — першою половиною XII ст. Вона тісно пов’язана зі становленням українського літописання, вітчизняними оповіданнями про життя ченців, а також зі сюжетними мотивами описів життя святих, запозичених з інших літератур.
За основу твору взято листування між ченцем Києво-Печерського монастиря Полікарпом і володимиро-суздальським єпископом Симоном (знову ж, цілком реальна постать!). Полікарп скаржився своєму другові Симону, що в монастирі всіляко принижують і зневажають його талант. У відповідь Симон наводить кілька оповідей із життя печерських ченців, які стали святими завдяки аскетизму, смиренності й постійній праці, чим глибоко вражає Полікарпа. Той згодом доповнив листування низкою інших оповідей. Можливо, таке листування вигадане, але це стало цікавою основою композиції та сюжетної лінії патерика цілком відмінними від життєписів святих в інших літературах.
Рукопис увібрав чимало фактів тогочасної дійсності про історію України. Твір возвеличив Києво-Печерську лавру, збагатив українську літературу оригінальними зразками письменства, мав виховне й моралізаторсько-повчальне значення, сприяв поширенню писемності, адже патерик багато разів переписували, а з розвитком книгодрукування видрукували одним з перших. (Говорячи сучасною мовою, книга стала “бестселером”). Він сприяв міжнародному престижу Київської Русі, був доступним для читання іноземцям, які могли більше дізнатися про історію та велич Києва.
Михайло Грушевський назвав Києво-Печерський патерик “золотою книгою українського писемного люду”.
Підготував Тарас ЛЕХМАН, журналіст