До реліктів давньослов’янських вірувань, які й дотепер зберігаються в міфології та обрядовості українців, належать численні культи.
Одним з найголовніших був культ вогню. Українці свято вірили в його небесне походження, вважали, що сам Бог передав вогонь людям через громові стріли — блискавки. Звідси й глибока віра у святість домашнього вогнища. З культом вогню у давнину були пов’язані різноманітні обряди та магічно-ритуальні дії. Наприклад, витопивши піч,господиня ставила на неї кухлик з водою і кидала у нього трішечки попелу з дров — своєрідне жертвоприношення домашньому вогнищу.
Важливого значення надавалося й ритуально-очисній функції вогню: обкурювання димом помешкань, символічне спалювання опудала, переведення через вогонь, стрибання через вогонь у Купальську ніч, аби оздоровитися, очиститися і позбутися злих духів тощо.
Священні властивості приписувалися й воді, до якої слід було ставитись обережно, щоб не осквернити, бо вода все пам’ятає. Особливо цінувалася так звана “непочата вода”, яку набирали з трьох чи семи криниць до схід сонця. У господарській діяльності та лікувальній практиці (народній медицині) і тепер широко використовується йорданська вода, стрітенська.
Чудодійна сила приписувалася “нашептаній воді”, над якою знахар промовляв тихцем замовляння. Культ води також відобразився у звичаях кидати монети в криницю, в річку як викуп за душу утопленика. Кидають монети й у джерело, щоб повернутися до нього.
Не менш поширеним був культ грози, який пов’язаний із давнім слов’янським богом Перуном-Громовержцем. У пізнішому християнському трактуванні він поєднався з образом Святого Пророка Іллі — непримиренного борця з нечестивцями, який пускає у них стріли-блискавки. Народна уява наділила громові стріли магічними властивостями. Вважалося, що вони лікують від різних недуг. Втім, це — це лишень повір’я…
Підготував Тарас ЛЕХМАН.