Один з найдавніших видів жіночих прикрас, який широко побутує і дотепер — сережки. (Ще називають «кульчики», принаймні, в Галичині). Їх використовують різні народи світу на різних континентах. Вони набули широкого використання й в усіх етнографічних регіонах України, з ними пов’язано чимало народних повір’їв. Вважалося, що сережки можуть знімати головний біль, лікувати запальні процеси у вухах, а загубити їх — велике нещастя.
За традицією, на піст, або під час трауру вдягали найпростіші сережки у вигляді кільця, а в першу шлюбну ніч молода обов’язково мусила ці прикраси зняти.
Майже з дворічного віку українським дівчатам проколювали вуха. Робили це вмілі бабусі, знахарки. Тепер же функціонують окремі кабінети… Діти носили мідні, а дівчата й жінки — срібні, позолочені, зрідка золоті сережки. Вони мали найрізноманітніші форми. Найбільш поширеними були великі дуті каблучки або площинні у вигляді напівмісяця, калачики з нескладним різьбленим орнаментом. Казали: «Чим більші на вухах сережки — тим багатша дівка…». Отож парубки ретельно придивлялися.
На Полтавщині вдягали так звані «п’явочки» (у вигляді кільця), «утки» (кільце із зображенням качки), «метелики» (з тонкого обідка з великим червоним камінцем-вічком), «маківки» – у вигляді квітки з голубим або червоним камінцем посередині. Здебільшого ці камінці не були коштовними.
До сережок часом прикріпляли привіски, які називали «бовтами», «теліпонами».
Стародавнє походження мали металеві сережки гуцулів, особливо грушоподібної форми. Вони їх носили як оберіг.
Підготував Тарас ЛЕХМАН.