Якщо свято Трійці розпочинає літо, то після Івана Купала (за церковним календарем – Різдво Івана Хрестителя, 7 липня) літо іде на спад. Тож кажуть: «Прийшов Купало – сонце упало». І хоч цієї пори найспекотніші дні, все ж сонце щоразу швидше сідає за обрій. Приповідку можна пояснити ще й тим, що за старим стилем Івана Купала відзначали 24 червня, через два дні після найкоротшої у році ночі.
Це свято характеризується багатьма цікавими народними обрядовими діями, які зберегли відлуння язичницької давнини, підготовкою до збору нового врожаю. Адже невдовзі – жнива.
Купалом, Купайлом, Купалою називали у давнину солом’яне опудало, яке топили у воді, або спалювали. Назва ж Івана Купала походить від народного наймення Івана Хрестителя, вшануванням якого церква намагалася викорінити дохристиянські традиції. Але мова аж ніяк не йде про вірування, бо суспільство таки християнізувалося.
Ігри у Купальську ніч відбувалися, як правило, за участю молоді. Напередодні парубки розкладали великі купи хмизу на пагорбах, берегах річок, озер, у лугах, на узліссі, насамперед там, де сходиться три стихії природи. Запалити купальські вогні доручали «дідам» (старшим людям), і то живим вогнем, який добували, тручи поліном до поліна. Стрибаючи через багаття, вірили, що таким чином можна очиститися, позбутися хвороб, насланих чарів.
Важливе місце в обрядових діях займало старе колесо (символ Сонця) від воза. Його підпалювали і пускали з гори у долину. Знову ж – нагадування про те, що після Купала дні коротшають, Сонце повертає на зиму.
Не обходилося під час святкувань і без Марени – ритуального деревця, зрубаного парубками, а прикрашеного барвистими стрічками дівчатами. Навколо нього водили хороводи, носили вулицями села. Попіл від Марени і купальського багаття учасники дійств брали додому і розсівали по грядках, щоб добре родила городина.
Купальську ніч вважали чарівною, коли пробуджується вся нечиста сила, тож займалися ворожіннями, особливо дівчата. А пущені за течією ріки купальські віночки та ще й із запаленими свічками могли «завбачити» долю дівчини: чи скоро вийде заміж (якщо віночок зачепився за підводний корч), за кого (хто з парубків спіймав цей віночок), чи хворітиме (якщо свічка погасла)… У кожному етнорегіоні були свої тлумачення «поведінки» віночка.
Шукали у Купальську ніч цвіт папороті. Хто знайде – тому особливо пощастить, відкриються усі таємниці природи, знатиме мову звірів та птахів, цілющі властивості рослин, стане багатим…
Веселилася молодь аж до третіх півнів. Але не забувала, що вранці слід іти до церкви і вшановувати Різдво Івана Хрестителя.
Тарас ЛЕХМАН, журналіст