Одного травневого дня мене разом з місцевими бахмутськими поетами запросили у бойовий підрозділ, що дислокується неподалік міста. Цікавим моментом цієї події було те, що я зустрів земляка-шахтаря з Червонограда.
Воїн Віктор Скоп (на фото), який донедавна працював на шахті “Степова” і мирно повертався з робочих змін під крило рідної домівки (хоч такою домівкою для шахтаря є гуртожиток), ніколи б не міг збагнути, що у свої сорок стане військовим. Чоловік не шукав для себе якогось захисту від призову. Хоча і знав: війна – це не забавка. Колектив шахти взяв під опіку воїна і його сім’ю, який ось уже понад рік виконує свій військовий обов’язок перед Україною.
Шахтар відмінно володіє військовою професією розвідника-сапера у групі інженерного забезпечення 54-ої окремої моторизованої бригади. А це чи не найнебезпечніша робота на війні. Практично кожного дня з бойовими товаришами бере участь у розмінуванні доріг, лісосмуг, підходів до ліній електропередач, степових стежок та проходів для військових. А також знешкоджує нерозірвані ворожі снаряди. На його рахунку є чимала кількість розмінованих одиниць вибухонебезпечного начиння. При скупій на слова розмові Віктор зізнався, що рідні не знають чим він займається у війську. Не хоче, щоб вдома хвилювалися дружина і діти.
За відмінно виконані бойові завдання неодноразово отримував подяку від командування, а також короткотермінову відпустку додому. Я запитав, чи не виявив Віктор бажання залишитися на контрактну службу, адже тут пропонують навіть більшу зарплатню ніж на шахті. На що воїн відповів, що вдома на нього чекають рідні та друзі по роботі. А, якщо буде така потреба, то через деякий час може знову стати в ряди захисників.
На прощання Віктор попросив через газету “Гірник” подякувати керівництву, профспілкам та працівникам шахти “Степова” за неоціненну допомогу воїнам, які виконують свій обов’язок у зоні проведення АТО.
Ігор ДАХ,
спецкор газети”Гірник”