Вічнозелена трав’яниста рослина барвінок, листя якої зберігає зелений колір навіть під снігом, і якій не страшний міцний мороз скрипучий — одна з найулюбленіших в українців. Вважайте її квіткою-символом. Живучість і витривалість барвінку, краса його цвіту оспівані в багатьох народних піснях. В українському фольклорі він асоціюється з молодістю, коханням та щасливим шлюбом. Водночас барвінок символізує тугу, журбу. Його висаджували на могилах діточок. Так робила моя бабуся на могилах своїх донечок. Деякі етнографи вбачають у цьому інший сенс: ознаменування чистоти дитячої душі, її непогрішності; дитина, мов ангелятко.
Утім, про хороше. Барвінок є символом дитинства, дитячої радості, щирої посмішки. Зацвітає ж бо рослина весною, а весна в народній уяві — пора дитинства. Не випадково всеукраїнський дитячий журнал так і називається – “Барвінок”.
Вінком, сплетеним із барвінку, прикрашали голову молодої на весіллі. На Бойківщині збирання барвінку для весільного вінка (і це будь-якої пори року!) супроводжувалося ритуальними піснями і спеціальними обрядами, які мали забезпечити молодим щасливе подружнє життя. Разом з ягодами калини, колосками жита (їх частіше використовували в обрядах, ніж пшеничні колоски, хоч вони “багатші”, бо “жито” – “жити”, принаймні так усвідомлювали), волошками, барвінком чепурили весільне дерево — гільце. Брали барвінок для виконання інших весільних ритуалів.
У давнину навіть побутували барвінкові обряди, які, власне, розпочинали весілля чи підготовку до нього. Вони символізували освячення шлюбу громадою і включали ряд вельми цікавих ритуально-магічних дійств: збирання барвінку, материнське благословіння на плетіння вінків, їх виготовлення та оздоблення.
У різних етнографічних регіонах України барвінкові обряди мали свої неповторні особливості. Найбільш поширеними вони були в Карпатах та на Наддністрянщині. Там по барвінок йшли молодіжною громадою з музикою. На Бойківщині по барвінок вирушали молода з дружками та малим хлопцем. (Знову ж, барвінок — символ дитинства). На Закарпатті це робили дружки молодого і молодої. На Середній Наддніпрянщині та у східних регіонах України назбирати барвінку йшла тільки молодь, яка виготовляла барвінковий вінок лише як прикрасу для весільного короваю.
Має рослина і лікувальні властивості. Узваром з листя барвінку, як і з вербових галузок, добре, коли ще й освячені на Квітну неділю, вмивали голови, щоб не боліли. Додавали барвінкове листя маленькими порціями до чаю, як засіб від безсоння. Для цього збирали листочки барвінку навіть посеред літа, бо й справді — вічнозелена рослина. Але краще це робити весною. Діточкам радили вмивати личка барвінковою росою, щоб набували краси. Люди старшого віку давали собі раду з різними болячками, топчучи босоніж ту ж барвінкову росу. Побажання молодятам на весіллі “Хай хрещатим барвінком стелиться дорога!” означало щиро зичити довголіття, здоров’я, аби краса ніколи не в’яла, вродливими були у них діточки, квітучими, мов той барвінок.
Тарас ЛЕХМАН, журналіст