Вже близько трьох років триває збройний конфлікт на сході України. Подаємо для читачів “Гірника” уривок з книги “Слідами війни” червоноградського письменника, колишнього гірничомонтажника шахти “Великомостівська” Ігоря ДАХА, яка нещодавно вийшла з друку. Подорож у 90-й аеромобільний батальйон відкладав декілька разів. При цьому була попередня домовленість по телефону з офіцером із Червонограда, мобілізованим працівником Львівсько-Волинського ВГРЗ Владиславом Вербило, який служить там у 81-й десантно-штурмовій бригаді ЗСУ.
Влад зустрів мене на залізничному вокзалі, звідкіль ми попрямували на базу, яка розмістилася на території колишньої психіатричної лікарні. Колись там орудували сепаратисти. Будівлі розбиті. В одній, найбільш уцілілій, і базуються після ротації з передової бійці української армії. Далі, у супроводі Влада, направився у штаб батальйону. На вході нас зустрів начальник розвідки з позивним “Хан”, він же виконуючий обов’язки комбата. Запросив до себе. За філіжанкою гарячого чаю розпитував, звідкіля і яка мета мого приїзду. І притім, сам невимушено і переконливо розповідав про своїх побратимів по зброї і дещо трішечки про себе.
- Ви ж, напевно, чули, які під Донецьком точилися запеклі бої? І тепер там наші бійці стоять під щоденними обстрілами, не маючи права відкривати вогонь у відповідь. Наш батальйон зазнав великих втрат як техніки, так і бійців. Практично всі, які вийшли з тих боїв, звільнені в запас. Зараз ми оновлюємо батальйон. Проводимо навчання, відновлюємо пошарпану техніку і зброю.
Я порушив тишу своїм проханням. У мене був прапор, який передали маліжани Червоноградського відділення, і попросив, щоб герої на ньому написали дітям свої автографи і побажання. Виконуючий обов’язки комбата увімкнув рацію і запросив у конференц-залу воїнів, які прийшли на ротацію з передової. Це невелике приміщення зі збитими з дощок довгими столами. Через склеєне скотчем розбите віконне скло продував пронизливий вітер. На стіні великий плакат з фотографіями загиблих героїв. І, щоб воїни активно ставили свої підписи на прапорі, першим на полотні написав “Ніхто, крім нас” командир з позивним “Хан”. Воїни пожвавлено обступали місце “мирної битви” і взялись до роботи. Це для них, як я спостерігав, було, напевно, важче, аніж боронити Батьківщину. Адже залишали для історії свої автографи. Серед них був і 47-річний заступник командира батареї Владислав Вербило. За проявлений героїзм і витримку при виконанні бойового завдання та збереження особового складу батареї під Донецьким аеропортом він нагороджений іменним кортиком.
- Наша батарея була на найвідповідальнішій ділянці фронту, – згадує Владислав. – Завдячуючи професійному військовому, який закінчив Сумське вище артилерійське училище, командирові Олександру Лукашуку, батарея не зазнала смертельних втрат особового складу. Це командир з великої букви. Він, наче батько, навчав нас правильності ведення бою, уболівав за кожного свого підлеглого. Вміло поєднував суворість, любов та повагу. І справедливості йому теж було не позичати.
Владислав про свої нагороди не хотів розповідати, бо не за них прийшов боронити рідну землю від підступного ворога. Я попросив його дозволити сфотографувати кортик. Він спочатку відмовлявся, але згодом дав добро, застерігаючи мене ніде не друкувати. Нехай мені вибачить Владислав за недотримання свого слова, але, на мою думку, героями ми повинні пишатися.
День стрімко підкрадався до вечора. Небо, закутане у дощові хмари, плакало, мабуть, за тими, хто відійшов у вічність. Влад проводжав мене до виходу, і я зробив ще одне фото з героями 90-го аеромобільного батальйону, сподіваюся, що не останнє. Попрощавшись, поїхав у Артемівськ…(Далі буде.).
Від редакції: заступник командира батареї 81-ої десантно-штурмової бригади ЗСУ Владислав Вербило за бажанням залишився на службі в рядах української армії на контрактній основі.
За ним у ВГРЗ зберігається робоче місце, посада та середній заробіток. Колеги по роботі по завершенні контракту з нетерпінням чекають його повернення у загін гірничорятувальників.
За матеріалами газети «Гірник»