Українські Різдвяні свята годі уявити без вертепу — доволі поширеного обрядового дійства. Його потайки ставили навіть у часи войовничого атеїзму, гонінь на церкву та переслідування вірних.
Вертеп зародився в Україні ще у XVII столітті у духовних навчальних закладах, але особливої популярності набув лише у XIX столітті, як пересувний ляльковий театр, з яким виступали на ярмарках, міських площах та сільських майданах, на церковному подвір’ї, а частіше ходили по хатах у новорічно-різдвяні святкові дні. Спочатку творцями й виконавцями вертепних драм були бурсаки та мандрівні дяки, пізніше — мандрівні групи артистів. Згодом до акторів парубків та чоловіків (оскільки в духовних навчальних закладах здобували освіту тільки хлопці) долучилися й дівчата, жінки.
На відміну від Західної Європи, де вертеп тривалий час функціонував у лоні церкви, в українців, від самого початку він мав тісний зв’язок з демократичною театрально-видовищною культурою.
Вертеп, з яким ходили колядувати на Західній Україні, був невеликий за розмірами і нескладний за виконанням, сценарієм. Своєю формою він нагадував селянську хату або церковцю. (Макети таких вертепів (шопок ), тільки значно більших за розмірами, і тепер виставляють у церквах у часі Різдва Христового). Його обклеювали різнокольоровим папером, оздоблювали малюнками й образками відповідного релігійного змісту. Всередині скриньки встановлювали примітивні саморобні ляльки або ж просто різдвяні листівки зі статичними євангельськими сюжетами. Існували й більш ускладнені моделі: ляльки кріпилися на диску, що обертався, створюючи ілюзію оживлення фігур.
На Східній Україні з вертепом колядували рідше. Тут він виступає як справжній театр ляльок, досить складний за конструкцією, що обслуговувався досвідченими професійними акторами. Такі вертепи — двоповерхові, гарно оздоблені ставали високим досягненням народного мистецтва.
Кожний поверх мав своє призначення: на першому ставили побутово-пародійні сценки, інтермедії світського характеру, на другому ж розігрували сюжети різдвяного євангельського циклу (народження Ісуса Христа, прихід волхвів з дарами, страта немовлят за наказом Ірода, втеча Діви Марії, Йосипа й Ісусика до Єгипту, смерть Ірода тощо).
Найбільшу симпатію глядачів викликали сценки-імпровізації на побутові (а інколи глибоко суспільні) теми за участю персонажів — Козака, Солдата-Москаля, Цигана, Жида, трьох Царів та інших. Часто висміювались вельможі, недруги, вороги. Вертепне дійство супроводжувалось колядками, і то — неодмінно.
Поруч із ляльковим побутував і так званий “живий вертеп” (особливо в Галичині) — спеціалізований фольклорний театр костюмованих виконавців.
Підготував Тарас ЛЕХМАН.