Водохреща, Водохрещі, Хрещення, Йордан — народні варіанти назви величного християнського свята Богоявлення Господнього, яке завжди відзначаємо 19 січня. Воно знаменує завершення дванадцятиденних різдвяних свят (зимових святок). Водохреща увібрало багато елементів язичницьких традицій (але це один з небегатьох випадків, коли церква “не вельми” забороняє дотримуватися їх) і християнських обрядів, визначальне місце серед яких займають обряди, пов’язані з водою (водосвяттям) — джерелом життєдайної сили, очищення від усього лихого, навіть зцілення від, здавалося б, невиліковних хвороб.
Вечір напередодні Водохреща (друга кутя, голодна кутя, “сумна” кутя) повторює обряди Святого Вечора перед Різдвом Христовим, але дещо у “спрощеному” варіанті. Тут ще й зважмо на усвідомленні людьми швидкоплинності часу, його невпинної скороминучості: начебто вчора святкували Різдво, Василія (зустрічали Старий Новий рік), а вже звучить завершальний акорд свят. І якщо на Різдвяний Вечір колядують, то на Богоявленський (Надвечір’я Богоявлення), не нехтуючи колядками, таки більше щедрують. Прерогатива належить дівчатам.
Увесь день 18 січня — перед святом Водохреща також, як і перед Святим Вечором, строго постять. Надвечір неодмінним було йти до церкви, де відправляється Служба Божа, яка завершується освяченням води.
У часи минулі (та й тепер), принісши в глечику свячену воду додому, і то якнайхутчій, господар кропив нею всіх членів сім’ї, помешкання, подвір’я, криницю, свійських тварин (коровам обов’язково давали ще й шматочок хліба, аби з людьми “повечеряли”), пасіку. Наказував дітям бігцем іти до сусідів, родичів, знайомих, якщо ті занедужали, немічні і не змогли відвідати Богослужіння, та і їх окропити свяченою водою, почастувати гостинцями.
Щоб відлякати, витурити нечисту силу, траплялося, обкурювали хату, хліви, всі прибудови ладаном чи пахучим зіллям, яке здебільшого збирали на Трійцю, на одвірках і дверях малювали крейдою хрестики, тригвери (символ єдності та єдиносущності Пресвятої Трійці). Хрестики також виготовляли зі соломинок, витинали з паперу, прикріплювали їх на вікнах (на склі). Замість клею використовували білок курячого яйця. Надійно тримає!
Гуцули у Надвечір’я Богоявлення розпускали вівсяний сніп, принесений в хату на Святий Вечір. З нього робили перевесла, якими господар обв’язував (підперезував) кожне фруктове дерево в садку, аби давало плоду так рясно, як овес зерен.
Після вечері “проганяли кутю”. Цікаве обрядове дійство! Виходячи з хати, зчиняли галас: “Іди, кутя, із покутя!”. При цьому били макогоном чи поліном по плоті, барабанили у порожні відра, цебрики. Чим гучніше — тим краще! Ото сміху і радощів було дітям, тим паче, що вони ставали неодмінними учасниками усіх діств та розваг.
Саме свято Водохреща (Богоявлення Господнього) після церковної відправи продовжувалося на річці, озері, ставку. Якщо поблизу не було водойм, то збиралися біля громадської криниці. Завжди наспівували: “Йордан воду розливає…”. Це ще й побажання, щоб криниця завжди була повноводною і чистою.
Напередодні на річці вирубували з льоду великий хрест, прорубували ополонки, ставили з того ж льоду імпровізований церковний престіл. Для краси, хрест обливали буряковим соком.
Кульмінаційний момент свята — занурення священиком хреста у воду. Після цього вона вважалася освяченою. Цей обряд у багатьох місцевостях супроводжувався стріляниною з мисливських рушниць, у небо випускали голубів. Адже, за Новим Завітом, коли Ісус Христос хрестився у ріці Йордані, у небі з’явився голуб — Дух Святий.
Освяченій йорданській воді (водичці-йорданичці) приписують чудодійні властивості. Її давали людям, що важко занедужали, помираючим, нею напували хворих домашніх тварин. Особливо ціниться вона у пасічників. До крижаної купелі в ополонці насамперед вдавалися хворі, зрештою, просто відчайдухи, навіть парубки таким чином хотіли привернути увагу дівчат. Добре, що й тепер в Україні йорданські купання набувають не тільки популярності, а й масовості. Щось не пригадую випадку, щоби хтось захворів. Воістину, сила йорданської води!
У Надвечір’я Йордану і на саме свято Богоявлення Господнього господар просив у Всевишнього міцного морозу і багато снігу, щоб було його по пояс, так, щоб годі перейти. Народна прикмета стверджує: “Чим більше снігу на Водохреща — тим краще вродить озимина”. Однак, “На Йордан, мороз, тріщи не тріщи, вже бличже до весни!”.
Тарас ЛЕХМАН, журналіст