Весна — найчарівніша пора року. За народним повір’ями, її на вкраїнську землю приносять ластівки. Але це вже — справжня весна, з теплом та рослинним буянням. Тож як зустрічали українці весну у давнину?..
Колись в Україні з приходом весни починався цикл народних весняних свят, пов’язаних зі стародавніми віруваннями. Все це супроводжувалося піснями, іграми та хороводами, масовими ритуальними дійствами.
Найчастіше свято зустрічі весни відбувалося в день Сорока Святих Мучеників (22 березня), іноді на Теплого Олекси (30 березня), найпізніше у переддень свята Благовіщення (7 квітня), залежно від того, якою видалась весна — ранньою чи пізньою. За сприятливої погоди могли весну зустрічати і на свято Явдохи (14 березня). У народі кажуть: “Весну зустрічай, коли пташка вівсянка засвище…”. А йдучи зустрічати, діти, дівчата-підлітки просили матерів: “Благослови, мати, весну закликати…”.
Цього дня люди збиралися гуртом, вибігали рано-вранці до схід-сонця на леваду за село, закликаючи весну піснями-веснянками:
“Прийди, прийди, весно,
Прийди, прийди, красна…”.
У давнину це свято було особливо популярним серед української малечі. Вони разом із дорослими (а то й у своєму колі) співали веснянки, водили хороводи, запрошуючи весну в гості. Малеча носила в руках зроблену з дерева ластівку, ходила з нею від хати до хати, прославляючи найпрекраснішу пору року. До свята зустрічі весни жінки випікали обрядове печиво у вигляді жайворонків і голубів. Ним обдаровували дітей -
і своїх, і сусідських, особливо не скупилися для сиріт. А ті, тримаючи в долонях печиво, вибігали на околиці села і наспівували: “Пташок викликаю з теплого краю…”.
Подібний обряд також влаштовували на свято Стрітення (15 лютого). Але тоді говорити про прихід весни ще зарано.
Народна прикмета стверджує: “Заспівала вівсянка — холод не повернеться”. Або ж: “Як звеселилася вівсянка — кидай сани, бери віз, викинь шубу, з печі злізь”.
Підготував Тарас ЛЕХМАН.