Хоча й небезпідставно вважають, що гірниче ремесло – справа виключно чоловіча, проте і на сучасному вугільному підприємстві сьогодні не можна обійтись без жінок – трудівниць. Скажімо лише на шахті “Межирічанська” зараз працює 320 представниць прекрасної статі.
Сьогодні наша розповідь про робітниць дільниці технологічного комплексу, де начальником Іван ПИЛИПІВ.
Про що б ми не мріяли змалку, найчастіше нам доводиться працювати в зовсім іншій сфері. І як свідчить практика, всі, хто не став тим, ким хотілося, проявляють відмінні професійні якості там де доводиться працювати. Існує багато професій, в яких і жінки, і чоловіки здатні виявити себе однаково успішно.
На дільниці техкомплексу шахти 55 працівників, більша половина – жінки. На своїх ніжних плечах вони тримають породовідбірку, не бояться навантажень, адже впевнені, що у складних ситуаціях завжди виступить сильна стать – чоловіки, які допоможуть виконати важливу і потрібну роботу. Як на мене, колегам – чоловікам куди приємніше замість похмурих, втомлених жінок бачити усміхнені та гарні обличчя працівниць. Вже п’ятнадцятий рік обов’язки машиніста конвеєра виконує Ірина Хвалібота. Вона вміло вправляється на робочому місці, застосовує допустимі швидкості та навантаження, знає встановлену сигналізацію та правила подачі сигналів. Спочатку як і всім було нелегко, багато чого не знала, пригадує вона, переживала, чи під силу буде робота. Переймала досвід у більш досвідчених працівників.
Достойно вправляються з роботою машиністи скреперної лебідки Ольга Скрипка і Любов Карпів, достеменно знає призначення конвеєра і свої обов’язки Ольга Мись. А основне навантаження під час зміни на гірників поверхневих, які видаляють із вугільної маси сторонні та великі предмети вручну, або за допомогою пристроїв. Саме їм і допомагають впоратися із завданням сильні чоловічі руки. Отак і трудяться на техкомплексі. На час нашої зустрічі виробничі завдання виконували Марія Менчук, Наталя Боднарчук та Марія Мазурак (всього на дільниці 4 ланки). Хоча робота і складна, говорять трудівниці, однак фізичні навантаження дають змогу тримати себе у відмінній формі. Сюди приходять дійсно працювати, а не просто “відсиджувати” день з ранку до вечора. Наші героїні не нарікають на роботу, адже цей шлях обрали самі. Вони все роблять згуртовано і їм комфортно у товаристві одне одного.
Зрештою за вишкіл та підтримку гірнячки дякують начальнику техкомплексу Івану Пилипіву, який їх навчив багатьом навикам роботи. Він ніколи не полишає робоче місце допоки працівниці не виконають змінне завдання. Від підлеглих Іван Васильович принципово вимагає дисципліни та самовіддачі, однак робітники завжди відчувають його підтримку і турботу.
- Механізмів багато, – говорить начальник, – 13 стрічкових конвеєрів, 4 живильника, дві скреперні лебідки. За їхньою справністю слідкують механік і слюсарі першої ремонтної зміни. Бувають і нічні виклики спеціалістів шахти, коли треба терміново щось налагодити. Одне слово, демонтуємо, ремонтуємо, тобто доводимо техніку до робочого стану.
За словами керівника, щодоби невтомні руки працівниць переробляють близько п’яти тонн гірничої маси – відділяють корисну копалину, вугілля, яке згодом потрапляє у лотки для додаткового відвантаження до загальної вугільної маси на вугільний склад. Начальник техкомплексу мислить позитивно і всіх намагається заряджати таким же хорошим настроєм. До робітників Іван Васильович ставиться з повагою, до кожного застосовує диференційований підхід. У колективі трудяться на загальний результат.
На дільниці з розумінням ставляться і до молодих працівниць, намагаються зробити так, щоб людина, яка вперше потрапила на техкомплекс, зазвичай, отримала позитивні враження. Кредо старших працівників – допомогти початківцям отримати уявлення про майбутнє місце праці. Отже, роблять усе, аби новачки полюбили своє робоче місце і свою справу. Ось уже два роки Христина Горбатюк працює машиністом конвеєра. На початках, зізнається вона, як і іншим новачкам, було ніяково, а згодом звикаєш, коли поруч відчувається дружня рука колег по роботі.
А, щоб працювати з настроєм, робітниці власноруч облаштовують побут на робочих місцях, адже це їхня друга домівка, в якій вони проводять чимало часу. Це ж чудово, коли людина прийшла на роботу, а їй приємно тут знаходитись, комфортно і добре, а звідси й основна робота вдається.
У жінок на дільниці технологічного комплексу подвійне навантаження, подвійна відповідальність. Одна – це виробництво, а друга – дім, діти, родина. Адже після важкої зміни вони поспішають додому, щоб приготувати гарячий сніданок чи вечерю, зібрати дітей до школи, а згодом зустріти їх. І важливим є те, щоб жінки повернулися з роботи у хорошому настрої, зі спокійною душею. Адже своїх господинь, берегинь роду людського після трудової зміни чекають вдома.
До цього додам, що з початком весни у жіночий день, як правило, представницям прекрасної статі чоловіки дарують квіти. Ці тендітні тюльпани, або троянди чи проліски вважаються символом жіночості, вони нагадують про те, що життєвий шлях жінки, і неважливо на якій посаді вона працює, далеко не завжди встелений квітами. Зрештою, як свідчить досвід, жінка здатна впоратися з будь-яким завданням. Головне, щоб робота приносила не тільки дохід, чи соціальні пріоритети, але й задоволення…
Лариса ГУМЕНЮК
На фото: (зліва направо) колектив однієї з ланок дільниці техкомплексу – Любов Карпів, Наталя Боднарчук, Марія Мазурак, Марія Менчук, Христина Горбатюк, Ольга Скрипка, Ірина Хвалібота, Ольга Мись та май-стер Анатолій Мандрущак .
За матеріалами газети «Гірник»