Нова книжка письменника і видавця з Червонограда Ігоря Даха “Слідами війни. Частина друга” є продовженням попередньої. Це – розповіді про війну на Донбасі.
Основна мета автора – висвітлити життя у визволених від сепаратистів та російських бойовиків містах і селах Сходу України, настрої бійців, що воюють за цілісність нашої держави, дають відсіч найманцям путінської Росії. Для цього Ігор Дах з жовтня 2015 по грудень 2016 року сім разів побував у зоні бойових дій у Донецькій області. Загалом провів там понад півроку, зібрав багатий документальний матеріал, зробив численні фото, що використав у своїх нарисах.
Друга частина книги “Слідами війни” здебільшого присвячена нашим краянам, червоноградцям, мешканцям шахтарського Прибужжя, які сумлінно й самовіддано несуть військову службу в зоні проведення АТО. Коли ворог ступив на українську землю, вони, не вагаючись, залишили мирну працю і взяли зброю до рук, багато з них влилося в ряди добровольців.
Повірте, цю книжку читати важко, страшно, але читав її уважно й вдумливо, заглиблюючись у кожне слово, вдивляючись у кожну фотографію як живих, так і полеглих українських бійців. Твір – публіцистичний. Автор добровільно виступив у ролі військового журналіста.
Автора цікавить не тільки передова (принаймні, друга й третя лінії оборони), а й настрої цивільного населення у прифронтовій зоні, побут українських військових, кухня, госпіталь… Книга рясніє фотографіями,живими свідченнями українських бійців.
На одному фрагменті зупинюся детальніше. Та трохи передісторії…
Рік тому на одне із занять Червоноградського відділення Міжнародної (Малої) Академії літератури і журналістики, слухачем якого я є, запросив свого друга Юрія Бірюкова, мовляв, поцікався, чим ми займаємось, про що пишемо. Тоді до нас на заняття навідався Ігор Дах. Він збирався у чергове “творче відрядження” на Донбас. Маліжани вирішили передати бійцям АТО свій прапор з автографами і побажаннями скорого повернення додому живими та здоровими. А першим поставив свій автограф саме Юрій Бірюков. Не дивно, що таке право надали йому маліжани (хоча він не є слухачем Академії), адже дізналися, що його батько Олександр Бірюков, доброволець-десантник з 90-го аеромобільного батальйону воює з ворогом на Сході України. І це ж треба: там, на передовій, Олександр Бірюков упізнав на маліжанському прапорі автограф свого сина, передав через Ігоря Даха Юркові і всім його друзям вітання. Через деякий час, збираючись у чергову поїздку на Схід України, автор пообіцяв передати Юрине вітання батькові. Прибув у зону АТО, по телефону вже й домовився зустрітися з Олександром Бірюковим. Та не судилося… Через кілька годин після телефонної розмови нашого Героя-десантника не стало… Загинув неподалік Авдіївки внаслідок ворожого обстрілу.
Ні, Герої не вмирають! Пам’ять про них назавжди збережеться у наших серцях. Його портрет, хоч і з чорною стрічкою у кутку, на видному місці у СШ №3. Пам’ять про Олександра Бірюкова ожила й на сторінках книги Ігоря Даха. Це дуже зворушливі сторінки. Тепер автор постійно спілкується з Юрою, сином нашого Героя, привозить звістки з фронту.
У новій книзі Ігор Дах подає фотографії та стислі біографічні довідки тих червоноградців, які віддали своє життя за Україну в зоні АТО. Їх – одинадцять. Дай Боже, щоб цей список не поповнювався!
Маркіян ЛЕХМАН,
слухач МАЛіЖу
За матеріалами газети «Гірник»