Василь Геращенко народився 1951 року на Черкащині – батьківщині Великого Кобзаря, у славній Звенигородці. Був шостою дитиною у сім’ї. Батько помер, коли Василеві виповнився рік. Мама одна залишилася годувальницею та опікуном для сиріт. Старші допомагали молодшим, так і рятувалися.
Там, де ступав Тарас Шевченко, пройшли дитинство і юність Василя. З молоком матері, з колисковою піснею він увібрав у своє серце і душу непоборну любов до рідного краю, рідної української мови. Назавжди, як тільки щойно навчився читати, зберіг особливий інтерес до Шевченкового слова; воно полонило його. Та й, бувало, мама не раз декламувала напам’ять своїм дітям, коли Василько ще й до школи не ходив, Кобзареві рядки.
Згодом доля привела Василя Геращенка у Червоноград, на шахти Львівсько-Волинського вугільного басейну. Тут він здобув гірничу робітничу освіту, а з нею й професію, одружився, народилися його діти і аж до виходу на заслужений відпочинок працював на вугільних підприємствах. Важка праця гірника, вкрай небезпечна! Та Бог милував…
Є у Василя Геращенка незвичне вподобання: вже чотири десятиліття він збирає “Кобзарі” Тараса Шевченка – різних років видання. Назбиралося понад 50 книг. У його приватній бібліотеці знайдеш цензуровані радянською владою “Кобзарі” (так званий “урізаний, пошматований Шевченко”), видання, що вийшли за роки незалежності України. Останні – без цензури.
- Тексти у книгах одні і ті ж, – розмірковує добродій Василь, – хіба що поповнювалися “Кобзарі” раніше забороненими цензурою рядками, окремими творами, але цікаво співставити, порівняти коментарі до них, примітки упорядників, вступні статті (передмови), ілюстрації різних художників, побачити сприйняття й відображення кожним з них світу Тараса Шевченка…
Особливо дорожить факсимільно перевиданими першим “Кобзарем” (а така збірка вийшла друком 1840 року) та “Захалявною» книжечкою” Великого Тараса. Настільки добротно віддруковано, що коли береш до рук, гортаєш, то враження – тримаєш оригінал.
Про цю незвичайну колекцію не раз писала місцева преса, зокрема, часопис «Гірник», газета “Друг читача” (м. Київ). “Кобзарі” Василя Геращенка (можемо так назвати за правом власності!) експонувалися на зумисне організованих виставках у Червоноградській центральній міській бібліотеці, Науково-технічній бібліотеці ДП “Львіввугілля”, до речі, організувала цю виставку його дружина – Лариса Іванівна, тоді ще завідувач бібліотекою (тепер вона також на заслуженому відпочинку), у студентській бібліотеці Червоноградського гірничо-економічного коледжу, який свого часу закінчили його сини Роман та Іван.
…Увесь час Василь Геращенко відчуває поклик рідної землі, у нестримному пориві прагне податися на рідні терени, манить його Черкащина, Звенигородка, хоча і Червоноград давно став для нього рідним. Мабуть, не було такого випадку, щоб він разом зі сім’єю хоч раз у році не відвідав Шевченківський край, не вклонився на могилі у Каневі Великому Кобзареві.
Тарас ЛЕХМАН, журналіст
На фото: Василь Геращенко з внучкою.