Цьогоріч з нагоди професійного свята гірників нагрудними знаками “Шахтарська слава” І ступеня відзначено працівників залізниці – Вантажно-транспортного управління ДП “Львіввугілля”, що з’явилося у структурі шахтарського об’єднання ще на зорі будівництва шахт понад шістдесят років тому.
Саме його коліями доправляли на будівельні майданчики майбутніх копалень матеріали та устаткування й по цих же залізничних артеріях курсує від шахт до споживачів або й за складнішим маршрутом – від шахти до збагачувальної фабрики й потім на енергетику – прибузьке вугілля. Самі працівники ВТУ стверджують, що у них два професійних свята – День шахтаря та День залізничника. Адже в складних фінансових умовах оперативно забезпечити транспортування гірничої маси, зберегти фахові кадри, підтримуючи у належному стані рухомий склад, сімдесят кілометрів залізничної колії, вагове господарство – завдання для колективу справжніх професіоналів. Головний інженер Володимир Лакін та машиніст крана Юрій Танчук – саме з таких. Обидвоє працюють в управлінні ще з вісімдесятих років.
Володимир Лакін – син знаного шахтаря, бригадира вуглевидобувників шахти “Бендюзька” Віктора Лакіна, чия звитяжна праця у вибоях була відзначена дуже вагомими на той час нагородами – орденом Трудового Червоного прапора та орденом Жовтневої революції. Але його сини обрали інший шлях. Услід за старшим братом Вадимом Володимир вступив у Львівський залізничний технікум, після закінчення якого його скерували у Білоруський інститут інженерів транспорту. У ВТУ розпочинав слюсарем третього розряду і роками, набуваючи професійного та управлінського досвіду, сходив кар’єрними сходинками і вже сімнадцять років-головний інженер управління. У його компетенції – координація роботи служб рухомого складу, колії та зв’язку. А справжньою віддушиною від робочої рутини є малювання: акварелі Володимира Вікторовича – бажаний подарунок для друзів. Так реалізовує мрію дитинства – бути художником. Але про вибір професії не шкодує – шахтарська залізниця стала доброю школою життя, подарувала багато цікавих зустрічей й приналежність до двох овіяних своєрідною трудовою романтикою професійних спільнот – вугільників та залізничників.
Юрій Танчук в управлінні з 1980 року. Після школи закінчив курси машиністів локомотива, відслужив у армії, трохи попрацював у вузлі зв’язку і потрапив у ВТУ. Спочатку учнем машиніста локомотива, помічником, а потім став машиністом крана. Професія непроста, а оплата праці – посередня, тому наприкінці дев’яностих звільнився: шукав кращої долі по світах, проте у середині 2000-х повернувся на залізницю. На сьогодні має майже тридцять років робочого стажу.
- За допомогою крану КДЕ-253 ведуться роботи з ремонту та зачистки під’їзної колії, вивантажуються-розвантажуються вагони, тобто щодня є певна ділянка роботи, – розповідає Юрій Олександрович. – За свій вік вугілля навантажив, мабуть, з пару мільйонів тонн. На жаль, із трудовою зміною зараз біда – молодь не тримається: тільки чогось навчиш – розраховуються. Я маю вже досвід, і твердо вирішив, що моє місце – тут, у ВТУ, тому працюю на совість, маю задоволення від добре виконаної роботи.
…Напевне, це головне у житті – отримувати задоволення від своєї праці, здобути майстерність, а разом з тим – і повагу колег. А “Шахтарська слава” для досвідчених залізничників – це символ цієї поваги і подяка за багаторічну роботу на благо шахтарського краю.
Марія ЛУЦЕНКО
На фото: головний інженер ВТУ Володимир Лакін та машиніст крана Юрій Танчук.
За матеріалами газети «Гірник»