Йосип ЛУЧИН був бригадиром прохідників на шахті “Червоноградська” майже двадцять років. За нинішніх умов це дивина, адже у небагатьох гірників такий загальний шахтарський стаж.
Ще у 1969 році, відслуживши в армії, Йосип став до роботи у перших забоях “Червоноградської”.
- Думав на рік-два, а затримався на тридцять, – жартує ветеран. – Довелося про-кладати перші відкотні штреки шахти, по триста метрів кожен, в обидва боки.
Вибір професії для сільського хлопця був простим і типовим для того часу: брат Йосипа Іван кількома роками раніше став гірником на першій Червоноградській”, добре заробляв. Залишатися працювати при колгоспі у рідному Борятині не хотів: перед армією два роки освоював механізаторську науку із зарплатою 40-50 карбованців, був трактористом… Пішов у забій без вагань, за кращою долею. Згодом його шлях на цю ж шахту повторили брати Михайло та Богдан. Ставши вуглекопами, усі брати з часом отримали квартири у новобудовах Червонограда й стали мешканцями міста.
Йосип Степанович пригадує, що на будмайданчику шахти зустрілися представники багатьох республік колишнього Союзу. План для прохідників був не менше 101 метра на місяць по породі, а, коли йшли по вугільному пласту – то й 120-130. Працювало 8 прохідницьких бригад, загалом десь 270 чоловік. Спочатку була одна дільниця, якою керував Василь Свістельницький, потім розділили шахтарів на дві. Першим директором шахти був Валерій Рудін.
За довгий період праці – 33 роки і вісім місяців! – Йосип Лучин мав нагоду освоювати усю наявну на той час прохідницьку техніку – спочатку ручні свердла, потім першу модифікацію бурильної установки, електробурову машину, згодом – комбайни ПК-9, 4ПП-2, КСП-32. Тому добре знав і технологію буровибухових робіт. Бувало, що частина бригади вела штрек вручну, за допомогою вибухівки, а частина комбайном, й бригадир мав бути усюди, все контролювати.
Старанного прохідника швидко примітили у колективі – спочатку став ланковим, на початку 80-х очолив бригаду і координував роботу колективу аж до 2002-го, коли вийшов на “регрес”.
Годі перелічити усіх начальників прохідницької дільниці, з якими працював Лучин. Це і Петро Червінський, Микола Криштопа, Ігор Кузнецов, Віктор Ходачук, Валерій Бабій… На решті прохідницьких дільниць бригадирами були Василь Кудренко, Богдан Яцків, Сергій Якулевич, Федір Чаус. Йосип Степанович був бригадиром, коли шахту очолювали Мечислав Вишневський, Валерій Дрегель,Степан Жирій, Василь Луцик, Віктор Шайтан, а підготовчі ро-боти координували головні інженери Анатолій Гриб, Микола Шипін, Володимир Шу-ригін, Мар’ян Пилипчук, Леонід Камишніков, Анатолій Митрофанов.
- Дуже славна була наша шахта, коли нею тринадцять років, з 1982 по 1995-ий, керував Степан Васильович Жирій, – розповідає знаний прохідник. – Чотири видобувні дільниці в роботі, а проходкою “нарізали” одночасно по вісім лав. 150-200 метрів на місяць прокладала тільки наша бригада. Пам’ятаю, як провели за місяць 185 метрів першого бортового штреку на восьмому горизонті, і то буровибуховим способом! Ну і зарплати тоді були добрі, нема що казати. Гарували чорно-невидно, але ходили з високо піднятою головою, бо відчували, що наша праця потрібна, має сенс і належно цінується.
Звитяжна робота гірника відзначена Почесною грамотою Міністерства вугільної промисловості УРСР, медаллю “За трудовое отличие”, відомчими нагородами “Шахтарська слава” трьох ступенів та “Шахтар-ська доблесть” ІІІ ступеня. Два сини теж пішли батьковою стежиною: Володимир був прохідником на шахті двадцять три роки, а Віктор нині гірничий майстер на дільниці ВіТБ “Червоноградської”.
- Шахта мені досі сниться, виринають з пам’яті обличчя колег та якісь спогади, – говорить ветеран, уже сивочолий, але з геть молодечим блиском світлих очей. – Ось цього року запросили на День шахтаря, а нікого з моєї бригади не зустрів – усі вже не працюють. Написали ми вже свою історію, усе, що могли, віддали шахті. На зміну прийшли сотні молодих хлопців. Тож хай би ще наше вугілля далі служило державі, давало роботу мешканцям й підтримувало життя у нашім краї, бо якоїсь іншої масштабної промислової галузі тут немає.
Марія ЛУЦЕНКО
На фото: (у центрі зліва направо) начальник ДПР Ігор Кузнецов та бригадир Йосип Лучин з гірниками, 2002 рік.
За матеріалами газети «Гірник»