Народний аграрний календар українців чітко регламентував дні посіву тих чи інших городніх та польових культур. Наші предки строго його дотримувалися, щоб потім не нарікати на неврожай. Наприклад, вважали, що льон доцільно сіяти у свято Костянтина та Олени (3 червня), тим паче, що воно не належить до великих церковних свят, отож можна працювати в полі. Тому в народі (зокрема мешканці Полісся) цей день називали льоносівка.
Тієї пори земля вже остаточно набиралася сили, закінчувалися останні приморозки (а такі інколи траплялися), чого льон не любить, відтак — кидай насіння у родючу землю. А щедрий врожай льону забезпечував сім’ю продуктами харчування (олією), ліками, тканиною для пошиття одягу.
Розпочинаючи посів льону, господиня (здебільшого це була жіноча праця) примовляла: “Боже, допоможи посіяти рідко, а вродити густо!”. Без молитви і звернення до Бога селянин не починав жодної роботи!
За цим днем прогнозували й погоду:
- Якою буде льоносівка, то такою видасться й осінь — сонячною або дощовою.
Хоч і казали: “До Олени вже царює зелене”, тобто — буйнотрав’я, тепло, все ж раніше сівбу не починали, бо добре пам’ятали, що тільки “Олена з Костянтином уміють сіяти льон”.
Тарас ЛЕХМАН