Бригадир електрослюсарів дільниці ремонту вибійного обладнання шахти “Межирічанська” Юрій КОЦЕЧКО після закінчення школи продовжив шахтарську династію.
- Я працюю на шахті з 2003 року, можна сказати, одразу після закінчення школи, – розпочав розмову Юрій Тарасович. – Коли мої однокласники ще обирали – ким бути, я дослухався до поради свого батька Тараса Федоровича, який разом із моєю мамою Олександрою Іванівною та старшим братом Олександром вже працювали на “Межирічанській”. Про свій вибір професії не шкодую. До речі, й мій дідусь Іван Михайлович також був гірником, так що в нас склалася ціла династія вуглекопів.
- Завдання нашої бригади – ревізія та ремонт механічних комплексів, насосів, гідравліки вибійного обладнання, комбайнів, маслостанцій, усього, без чого не може відбуватися видобуток вугілля. Стараємось, як можемо, продовжити термін їх експлуатації, бо чекати нового поки не доводиться. Коли після ремонту все справно працює, маю відчуття належно виконаної роботи. Так навчаю і молодь, яка приходить до нас після закінчення Червоноградських гірничо-економічного коледжу та професійного гірничо-будівельного ліцею, – додав бригадир. – Кожному кажу: зроби добре, на совість, щоб було не те що не соромно, а сам відчув себе добрим майстром.
Своїми знанням Юрій Коцечко завдячує двом людям: батькові, який вчив працювати із схемами і кресленнями та першому наставникові, тодішньому бригадирові Володимиру Лісю, який вже безпосередньо у мехцеху все розказував і показував.
Спілчани ППО ППВПУ шахти “Межирічанська” обрали Юрія заступником голови профкому Андрія Паски.
- Робота в шахтному профкомі вимагає часу та уваги, потрібно тримати руку на пульсі подій, – говорить Юрій Коцечко, – інформувати та роз’яснювати людям дії профспілки. Я твердо вірю, що наш вугільний регіон має перспективу. Потрібно лише, щоб держава зважала на гірників не лише під час акцій протесту, а постійно підтримувала вугільну галузь.
Ігор ЙОСИПІВ
За матеріалами газети «Гірник»