Багато країн світу мають своїх християнських святих, які вважаються їхніми небесними покровителями, “патронами” і навіть національними героями. Для України такими повинні стати помісні святі, рівноапостольна княгиня Ольга – “осяйна зірка християнства” і рівноапостольний князь Володимир Великий – “наш хреститель”, яких вшановуємо відповідно 24 та 28 липня.
Рівноапостольна княгиня ОЛЬГА (у святому хрещенні — Олена, Єлена) — перша українська християнка. Літописці по-різному оповідають про місце народження та походження великої княгині. Одні пишуть, що вона була родом із Ізборська, інші — що вона правнучка Гостромисла, який князював у Новгороді. Є версія її варязького походження. Літописець Нестор стверджує, що Ольга народилася на Псковщині, росла язичницею і з юних літ відзначалася розумом та вродою. Легенда розповідає, як одного разу син князя Рюрика — Ігор під час полювання захотів переправитися на інший берег річки. Він гукнув юнака, який правив човном, і коли той підплив, то князь з подивом помітив, що то була вродлива дівчина. Розмовляючи з нею, відразу зачарувався красою, розумом і скромністю Ольги. Тож при виборі нареченої надав перевагу їй. Ольга стала вірною дружиною князя Ігоря і після його смерті правила Київською державою. Виявилась мудрим керманичем, стратегом, дипломатом!
Згідно з літописом, вона охрестилася 955 року в Константинополі, але, мабуть, християнську віру прийняла раніше, і то таки в Києві, адже візантійський імператор Костянтин Порфирородний згадував про її приїзд до Царгорода, однак про хрещення княгині Ольги — жодного слова. Очевидно, що вона поїхала туди вже, як християнка.
У літописі говориться про Ольгу й таке: вона, “зрозумівши Бога Істинного й прийнявши хрещення.., почала жити за Христом, просвітившись усіма добрими ділами…”.
Наша Церква вважає княгиню Ольгу рівноапостольною тому, що вона, ніби рання зірка-день, віщувала про недалеке хрещення усього народу, своїм прикладом заохочувала інших віддати себе під владу Єдиного Бога Живого, Господа нашого Ісуса Христа.
964 року княгиня Ольга передала правління державою своєму сину — князю Святославу, повністю віддавшись молитві та справам милосердя. Упокоїлася блаженна 969 року. Князь Володимир Великий, її онук, переніс мощі княгині Ольги до Десятинної церкви, де вони покояться під фундаментом храму.
Рівноапостольний князь ВОЛОДИМИР ВЕЛИКИЙ (у святому хрещенні — Василій) — внук княгині Ольги, син князя Святослава і його служанки Малуші. У ранньому віці був запрошений на правління новгородцями. Під керівництвом свого дядька Добрині пішов до варягів та, зібравши там військо, оголосив війну старшому братові Ярополку. Для того, щоб ослабити його, позбавити союзників, розбив військо половецького князя і взяв за дружину його дочку. Ярополк загинув від рук варягів, а Володимир, починаючи з 980 року, став князювати у Києві. Перш за все він об’єднав під своїм началом Київські землі і приборкав ворогів. Але найголовнішою справою його життя стало впровадження християнства у Київській Русі.
Відбувалося це за таких обставин. Візантійський імператор Василій звернувся до Володимира з проханням допомогти йому у боротьбі з Вардом Фокою, який очолив хозарське військо. Володимир погодився, але за умови, якщо імператор Василія віддасть за нього свою сестру Анну. Князь Володимир розбив хозарів й одружився з цісарівною Анною, хоч і не відразу, адже Василій зволікав з виконанням угоди, тобто — не дотримав слова, і князю Володимиру довелося виставити йому деякі ультимативні умови і пригрозити…
Спілкування з християнською Візантією не пройшло для князя безслідно. Мабуть, саме тоді у його душі відбулися зміни, і язичник вирішив стати християнином. Коли і де відбулося хрещення князя Володимира — достеменно невідомо. За одними історичними джерелами — у Києві або у Василькові, що неподалік Києва; за іншими — в Корсуні у Криму.
Прийняття християнства сприяло об’єднанню Київської Русі, розквіту культури, письменства, відкривалися школи, лічниці. Відобразилося це й на народному побуті: внесло пом’якшення у ставленні до рабів, припинило багатожонство, піднесло соціальний статус жінки в родині і суспільстві. Сам князь Володимир також кардинально змінився: будував притулки для бездомних, опікувався вдовами і сиротами, у своєму княжому дворі влаштовував відкриті трапези для нужденних, подорожніх. Навіть злочинців не дозволяв карати смертю, бо, за християнським вченням, вбивати людину — гріх великий. Київський митрополит Іларіон писав про нього: “Він був одягом для нагих, поживою для голодних, прохолодою для спраглих”, а ще — назвав князя “Ясним Сонечком”.
Помер князь Володимир Великий 15 (28) липня 1015 року, і був похований у збудованій ним же Десятинній церкві, поряд з могилою своєї бабусі-християнки княгині Ольги.
Церква канонізувала обох у XIII столітті.
Бережімо своє!
Підготував Тарас ЛЕХМАН