29 липня християни східного обряду вшановують пам’ять священомученика, єпископа Афіногена, який разом із десятьма учнями постраждав за віру у Христа. Це сталося у часи правління імператора Діоклетіана (кінець III — початок IV століття). Афіногену приписують авторство церковного піснеспіву “Світе тихий”.
У народному побуті українців, щоправда, у минулі часи, цього дня дотримувалися цікавого жниварського обряду, а його виконання вважалося магічним дійством…
Коли жито, ячмінь або пшениця вже дозріли і можна розпочинати жнива, господиня брала хліб-сіль, стрітенську свічку, йорданську воду у глечику, ставила все це край лану на білій скатертині і починала жати ниву. За нею — інші члени родини. Перший зжатий сніп вона несла додому і ставила на покуті під іконами, де він стояв до закінчення жнив а то й молотьби. Цей сніп обмолочували окремо, а його зерна святили у церкві, потім змішували з посівним насінням. Соломою з першого снопа годували корів, “щоб не хворіли”. Робили це здебільшого у свято Афіногена. Воно було ще й одним з етапів святкування завершення жнив або обжинків.
У деяких місцевостях України у свято Афіногена робили ще й так звані “закрутки”, щоб, бува, “рука лиходія не могла зіпсувати хліба з наступного врожаю”. Так і називали – “закрутка на майбутнє”. Лиходієм могла бути й кепська погода.
Для виконання цього обряду жінки йшли в поле і кожна на своїй ниві, взявши в жменю зумисне залишене незжате колосся, завивала його вузлом. Таке магічне дійство супроводжувалось виконанням жниварських пісень. В основі цього звичаю — народне вірування у магічну силу кола.
Запримітили: на Афіногена пташки задумуються, тобто вже не співають.
Народна прикмета стверджує: якщо на Афіногена день дощовий, то хліб проросте у копах.
Тарас ЛЕХМАН