28 серпня — Успіння Пресвятої Богородиці, яке в народі називають Першою Пречистою. Після цього свята починали сіяти озимину. Вірили, що у справі допоможе сама Богородиця. Адже, мабуть, пам’ятаєте колядку, як Діва Марія під час утечі від Ірода сховала Дитятко Боже у пшениці…
У давніші часи осінній початок засіву, як і весняний, відбувався святково. Господар брав жменьку збіжжя з обжинкового снопа, залишки зерен від новорічних посівань і змішував їх з посівним зерном. Лантухи з насінням урочисто переносили з комори на віз, кропили свяченою водою. Господиня навстіж відчиняла ворота.
Здійснювати осінній засів – справа чоловіча. Виряджаючи в поле господаря та синів, помічників-підлітків, господиня давала їм торбинку з полудником, у якій обов’язково мали бути хліб зі свяченою сіллю, скибка великодньої паски, крашанка та коржик з маком, звісно, й інші продукти, щоб добре підкріпитися.
У полі, помолившись і трішечки скуштувавши полуденика, бралися до праці. Засів починали з кінця поля. Першим на лан ступав батько з коробом на плечі, слідом за ним – сини (від найстаршого), помічники. Один з помічників (як правило, наймолодший) мітив соломинками межі посіву, щоб не було ні густо, ні рідко. При цьому у кожному мішку залишали по жменьці зерна – “для розплоду”. Після закінчення посіву наймолодшому сівачеві годилося обсіяти зерном господаря, а опісля той обсівав зерном усіх решту сівачів, навіть коней.
Пополуднавши, крихти від хліба, шкарлупи від яєць, крашанку закопували у землю, “щоб добре родила”.
Засіяне зерно скородили боронами і прощалися з полем аж до весни, коли прийдуть подивитися, як зійшли посіви.
Тарас ЛЕХМАН