Останню суботу перед святом Дмитра називають Поминальною, Дмитровою, Переддмитровою, “Дідовою” суботою… Її відзначали (і тепер відзначають) повсюдно в Україні, насамперед молитвами на Богослужінні у храмі, відвідуванням могил померлих родичів, друзів, а в давнину – ще й особливими обрядовими діями.
Найпоширенішим був обряд, коли вранці жінки несли до церкви три калачі або паляниці і ці страви у мисочці, які колись смакували покійному. За народною уявою, перший калач призначався давно померлим родичам, другий – дідам і бабам (звідси назва – «Дідова» субота), третій тим, що померли наглою смертю.
Після відправи Служби Божої і парастасу громада організовувала на церковному подвір’ї спільний обід, у якому брали участь усі бажаючі, запрошували гостей, подорожніх, убогих. На столах неодмінно мали бути поминальні коливо і сита.
Вважалося, якщо в цей день буде ходити багато старців-жебраків (а їх також запрошували до столу, а потім ще й обдаровували гостинцями «на дорогу»), то це добра прикмета: це Господь Бог послав покійників в образах старців-жебраків, щоб вони подивилися, чи живі належно поминають померлих.
Побутували й інші обряди. Наприклад, деякі господарі організовували обіди вдома. На них запрошували сусідів, літніх людей, вбогих. Перед тим, як розпочати трапезу і скуштувати поминальних страв, всім годилося помолитися за померлих. Обід мав розпочинатися перед заходом сонця і завершитися увечері, бо, за повір’ями, саме в цей час праведні душі навідуються у гості.
Тарас ЛЕХМАН