4 грудня християни східного обряду святкують Введення у храм Пресвятої Богородиці Діви Марії.
Її батьки Яким та Анна довго не мали дітей. Подружжя було в розпачі і дало обітницю посвятити народжену дитину служінню Богу. І народилася у них донечка Марія. Коли дівчинці виповнилося три роки, її привели до Єрусалимського храму. Первосвященик зустрів Марію у храмі і повів до святая святих, у те приміщення, до якого заходив лише сам з очисною жертовною кров’ю. Від цього дня дитини жила у храмі, присвячуючи свій час богоугодним справам, ретельно вивчала Святе Письмо.
На Сході України подекуди зберігається звичай святити воду в ніч перед Введенням. Для цього ставлять глечик з водою просто неба. Добре, коли воно усіяне зорями.
Свято Введення за старих часів було пов’язане з початком нового року, а з плином часу відбулося його злиття з циклом християнських свят. Тому, як вважали, важливо, хто цього дня першим увійде до хати («перший полазник»). Насамперед очікували хлопчика (він ж бо – Новий Рік), потім вродливого юнака та ще й з грішми у кишені. Такий гість особливо бажаний, коли на виданні дівчата. А от з жінок до хати не пускали нікого і нічого не позичали.
Вважається, що до Введення можна копати землю лопатою, а від Введення до Благовіщення – ні. Бо земля також має відпочити, набратися сил для народження нового врожаю. Оскільки це велике церковне свято, то заборонена будь-яка важка фізична праця, навіть побутові роботи (окрім догляду з худобою). Стверджували: хто на Введення буде прати білизну, то накличе бурю на своє поле…
У народі кажуть:
- Скільки на Введення води – стільки на Юрія трави.
- Якщо є на Введення вода, то буде в мисці молока.
Підготував Тарас ЛЕХМАН